/Files/images/7187.gif

Метенова Надія Михайлівна.

Батькам про правила дитячого садка та права педагога.

wym-1510257961415

/Files/images/befbeb39fa195452585e111d3e08b2c2.gif

Адаптація дитини.

адаптація дитини

Проблема дитячого садка - добре це чи погано, віддавати чи почекати таке запитання рано чи пізно виникає в кожній сім'ї. Прийняття рішення батьками визначається особистим досвідом. Але, поза всяким сумнівом, відвідування дошкільного закладу має свої плюси та мінуси.
А визначитись потрібно з точки зору науки - педагогіки, медицини, психології. З наукової точки зору відвідування дитячого садка - фактор позитивний в усіх питаннях, необхідний для повноцінного виховання та розвитку малюка. Мистецтво спілкування з іншими членами суспільства грає важливу роль в житті кожного, тому спілкуватись потрібно вчитись змалку.
Оформлюючи дитину в групу, батьки переживають: як там зустрінуть дитину? Як будуть годувати? Чому навчать? Чи добре буде малюку? Чи будуть його любити?
Це хвилювання можна пояснити - батьки вперше залишають дитину з незнайомими людьми. Це хвилювання підсилюється, коли малюк не хоче йти до садка, не хоче розлучатись з рідними, відмовляється від гри з дітьми.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, ідуть на контакт з дітьми та дорослим, інші - менш впевнено, більше спостерігають, ще інші - проявляють повне небажання іти в групу, негативізм, відхиляють всі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, і невміння гратись, і несформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина - це відсутність досвіду спілкування з однолітками та дорослими.
Спостереження показують, що хлопчики 3-5 років гірше переносять розлуку з рідними. А найкраще проходить адаптація у віці після 1 року 6 місяців.
Середній строк адаптації - 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років - 2-3 тижні; 5-6 років -1 місяць. Виникнення у дитини стійкого "адаптаційного синдрому" свідчить про її неготовність до виходу із сім'ї.

Для того, щоб процес адаптації не затягувався, необхідні такі умови:



- підтримувати позитивну установку, бажання йти в садок;
-прислухатись до порад педагогів, якщо дитина відчуває між батьками та вихователем повне розуміння - вона швидше звикає;
-в перші дні рекомендоване короткочасне перебування в групі - 1-2 години;
-наблизити домашній режим до садкового;
-провести всі профілактичні заходи, рекомендовані лікарем;
-утримуватись від шумних масових вистав, щоб зменшити емоційне навантаження;
-навчати навичкам самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок)

Правильна поведінка рідних в період адаптації:


-говорити дитині, що вона вже доросла,
-не залишати надовго - на цілий день в групі.
-давати із собою улюблені іграшки,
-повідомляти вихователя про особливі звички дитини,
-довіряти працівникам установи,
-придумати ритуал "прощання" і обіграти вдома,
-зустрічати дитину з посмішкою,
-розповідати дитині якомога більше доброго про садок,
-підтримувати самостійність дитини вдома.

Чого не потрібно робити:


-негативно відгукуватись про спеціалістів закладу,
-наказувати вдома дитину за капризи в садку,
-виявляти тривогу, неспокій, плакати з приводу важкого звикання малюка,
-забороняти контакти з іншими дітьми,
-залякувати дитину дитячим садком.
Ознаки позитивної адаптації дитини в садку - хороший апетит, спокійний сон, адекватна реакція на діяльність з вихователем, бажання спілкуватись з дітьми, іти в групу, нормальний емоційний стан.

/Files/images/sad1.jpg

/Files/images/sad2.jpg

ВИХОВАННЯ ВВІЧЛИВОСТІ

виховуємо дошкільника

Любомира Калуська

Правил ввічливої поведінки треба навчати з раннього дитинства. Дітей, перш за все, необхідно ознайомити з основними правилами ввічливості. І взірцем у цьому мають бути взаємини між дорослими членами родини, дотримання етичних норм спілкування, коли дитині активно пропонується введення в активний словник слів, що належать до категорії мовленнєвого етикету та загальноприйнятих правил ввічливості.
Дитина ще не вміє говорити. Однак її вушко вловлює певні звуки, і внас­лідок цього виникають відповідні асоціації. Вранці, ввечері, у будь-яку пору дня вітайтеся з дитиною. Подаючи дитині іграшку, не забудьте сказати "будь ласка". Багаторазове повторення сприятиме засвоєнню елементарних ввічли­вих мовленнєвих норм.
Систематично в іграх і на заняттях дорослий підкреслює, що ввічливість -це доброзичливість, а тому треба не тільки говорити ввічливі слова, а й "пе­реживати" їх. Коли люди добрі, то вони й слова вимовляють ласкаво, доб­розичливо, сердечно, тихим голосом.
Будь-який вияв ввічливості для дитини має бути усвідомленою необхід­ністю. Перевірте, наскільки ваша дитина дотримується правил ввічливої по­ведінки, створюючи для цього відповідні ситуації (чи вітається вранці і про­щається увечері, чи дякує за застебнутий ґудзик, обід чи іншу послугу та ін.).
Ввічливості дітей треба вчити так само, як ми вчимо їх говорити, малю­вати, співати, грати на музичних інструментах. Учити терпляче, наполег­ливо і систематично, використовуючи при цьому ігри та ігрові ситуації (зокрема, і на основі літературних творів), під час трудової та інших видів діяльності. Головне завдання - навчити ввічливо вітатися і прощатися, дя­кувати за послугу, турботу, добирати правильні форми виявлення ввічли­вості: не "пробачаюсь", а "пробачте, будь ласка", "дайте, будь ласка", "будьте ласкаві" і т. д.
Із старшою дитиною доцільно вивчити кілька правил: з усіма близьки­ми, знайомими треба вітатися, казати "доброго ранку", "доброго дня", "доб­рого вечора" та ін., ввічливо попросити про якусь послугу, річ, яка сподоба­лась, а також подякувати.
Ввічливість дітей, як зауважує Л. Островська, повинна базуватися на щирості, доброзичливості, повазі до оточуючих, інакше вона перестане бути ознакою моральної поведінки.
Потрібно пам'ятати, що навички ввічливості формуються дуже повільно, що виховання їх значною мірою залежить від наполегливості і майстерності педагогів та батьків, їхньої поваги до вихованців.
Можна скористатися деякими правилами ввічливості, які представлені у книзі О. Дорохова "Це треба запам'ятати" (К.: Держвидав, 1960).
• Ти живеш на світі не один. Навколо тебе твої товариші, твої друзі.
Тобі приємно, якщо вони тебе поважають? Отже, і ти мусиш їх поважати.
А поважаючи навколишніх, ти повинен поводитися так, щоб жити і працю­
вати поряд з тобою їм також було зручно і приємно. Поважай людей, що
оточують тебе!
• Перед тим як вийти на вулицю, подивись у дзеркало, чи все гаразд у
твоєму одязі.
• Зустрівши знайомих, вітайся першим.
• Якщо назустріч іде старший за тебе - дай дорогу.
• Нерозумно перебивати один одного у розмові.
Не штовхайся. Штовханина не лише брутальна й негарна, а й неро­зумна: насамперед від неї програє той, хто штовхається.

ДЖЕРЕЛА ДОБРОТИ:

ПОДАРУЙМО ДІТЯМ РАДІСТЬ СВЯТА

Любоміра Калуська

Вже догорає короткий зимовий день. Викочується яскравою кулею місяць, заглядає у вікно, а потім мандрує по небу, розливаючи своє сріблясте холод­не сяйво на засніжені садки, криниці, хати.
До шибки, розмальованої морозяними візерунками, прикипіли хлопчик та дівчинка. Пильно вдивляються у темряву ночі, прислухаються, чи не за­рипить сніжок. Бо ж Святого Миколая чекають.
Як ми любили в дитинстві це свято! Як любимо його і тепер, ставши до­рослими! Як зробити так, аби воно запам'яталося в родині надовго, щоби дітям було цікаво, щоб, очікуючи наступної зустрічі зі Святим Миколаєм, вони прагнули до вдосконалення поведінки, позбувалися негативних рис ха­рактеру з нашою допомогою?
Зробіть з дитиною деревце добра. Для цього може слугувати будь-яка гарна декоративна гілочка. Виріжте разом з нею листочки зеленого, жовто­го та коричневого кольорів. За кожну добру справу (вчинок) на "дерево" ви­вішують зелений листок. Якщо ж дії дитини посередні в моральному плані -жовтий, а якщо поведінка малюка викликає незадоволення - коричневий. Листочки вивішуються наприкінці дня як підсумок поведінки.
Доцільно спонукати дитину критично оцінювати свою поведінку, вчин­ки і самостійно на засадах чесності та справедливості вивішувати на деревце листок відповідного кольору. Це можна зробити за тиждень до свята Мико­лая, а потім продовжити протягом року. Щотижня, зробивши підсумок, зберіть листки, а наступний тиждень розпочинайте заново з деревця без ли­сточків. Бо не варто нагадувати дітям постійно про минулі недоліки. Хай кожний новий тиждень буде прагненням дитини для самовдосконалення.
На свято спечіть "миколайчиків"... Хай дитина буде учасником цього чудового дійства. Печиво робіть невеличким, щоб його було більше. Хай ваш малюк роздарує "миколайчиків" своїм друзям, бідним людям, які про­сять милостиню, так він робитиме перші кроки на стежині добра, милосер­дя, співчуття й любові. Не дайте загинути цим тендітним першим паросткам людяності і гуманізму.
Розкажіть дітям про свято Миколая, підготуйте подарунок, не обов'яз­ково дорогий. Він має враховувати бажання та мрії малюка. Це можуть бути книжки, розмальовки, іграшки, солодощі та ін. Серед іграшок (у тому числі виготовлених власноруч) має бути щось смішне, кумедне, щоб розвеселити і підняти настрій.
Запропонуйте дитині спільно з вами підготувати невеликі подарунки для всіх членів родини. Малюк відчує свою значущість, звикне робити людям приємне, привчиться турбуватися не лише про себе, а й про інших.

ПРО ТОВАРИСЬКІСТЬ І ДРУЖБУ

дружба

Любомира Калуська

Дуже важливо сформувати у дітей почуття товариськості. Адже товарись­ка людина легко вступає у контакт з іншими людьми, уміє підпорядковувати свої інтереси іншим. В основі товариськості, як вказує Л. Островська, "лежать елементи дружелюбності, доброзичливості, привітності до людей... Відлюдькувата людина непомітно для себе робить своє життя похмурим. Вона весь час дратується через дрібниці. Так і дитина. Якщо в неї нема доброзичливості до ровесників, коли вона неприязно ставиться до них, то, зрозуміло, що й фор­мування культури спілкування в такої дитини - справа дуже важка".
Дорослі повинні допомогти дитині зрозуміти, що дружба базується на довір'ї, взаємовиручці, взаємодопомозі, співчутті. Вона не терпить жадіб­ності, хитрощів, недоброзичливості.
Якщо у процесі дитячих ігор виникають конфлікти, завдання дорослих дати справедливу оцінку, підказати, як треба діяти, щоб не було конфліктів, моделює ігрові ситуації, щоб навчити дитину товариськості, виробленню уміння дружити, знаходити спільну мову зі своїми друзями.

ЛАГІДНІСТЬ

Любомира Калуська

Намагайтеся розмовляти з дітьми тихим, спокійним, лагідним голосом. Навіть малесеньке немовля, яке, здавалося б, нічого не розуміє, уже реагує на інтонаційні відтінки вашого голосу. Навіть якщо ви у збудженому стані, не дозволяйте собі підвищувати тон. Хай для вас основним правилом буде так звана "позиція десяти кроків". Перед тим, як вихлюпнути на дитину своє невдоволення або поганий настрій, подумки прорахуйте десять кроків. Це дасть змогу вам трішки заспокоїтись і вибрати правильний тон для спілку­вання з дитиною. Навчайте її "солодким" лагідним словам змалечку. Вихо­вуючись у такій атмосфері, дитина буде доброю, ласкавою, ніжною.

ПАТРІОТИЗМ

Любомира Калуська

Патріотичне почуття за своєю природою, як зауважує є інтег­ральним. Оскільки об'єднує в одне ціле усі сторони розвитку особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, фізичну. Воно формується посту­пово під впливом навколишнього середовища та інших виховних чинників. Бути патріотом - це означає любити материнську мову, свою рідну хату, рідних і близьких, усіх людей, шанувати їхню працю, любити природу рідного краю, звичаї, традиції народу.
З ранніх років у дитині повинна закладатися готовність зберігати, захи­щати і примножувати духовну скарбницю народу.
У домашньому середовищі по-особливому сприймається шевченківське слово, народна пісня, рідна природа, батьківський дім, спогади старших, сімейні реліквії.
Велику виховну цінність мають такі заняття з дитиною, на яких викорис­товуються різні прийоми: розглядання картин, ілюстрацій, діапозитивів, зустрічі з цікавими людьми, екскурсії, слухання музики, віршів, читання літе­ратури, емоційна розповідь дорослих.
Не варто думати, що високі поняття недоступні дитині. З дітьми треба говорити про Батьківщину, її неповторну красу.
Ідучи вулицею, зверніть увагу на її красу, на зелені насадження, на бу­динки, на квітники; розкажіть про відомих людей, що жили або живуть на цій вулиці та ін. Підкресліть, що все, що бачить дитина, створено Богом та людською працею, що ми живемо у чудовім краю; закріпіть знання назви ву­лиці, села, (міста), нашої держави; прочитайте кілька віршів про рідну землю.
Дитині старшого дошкільного віку покажіть глобус і місцезнаходження на ньому нашої держави, познайомте і розкажіть про Державні прапор і герб.
Знайомте дітей зі звичаями, традиціями, обрядами, навчайте співати ук­раїнських пісень.
Нехай діти зростають з рідним словом, у ріднім краю, а запах материнки і чебрецю нехай в дорослому віці завжди повертає їх до рідних порогів.

ЛЮБОВ ДО РІДНОГО СЛОВА

Любомира Калуська

Прикро на душі від думки, що державною мовою громадяни України во­лодіють недосконало, її вивчення - це та площина, від якої йде пізнання світу, свого народу, його духовності. Звідси - початок національного виховання.
Постійно удосконалюючи свою літературну мову, дорослі мали б пода­вати взірець мовлення дітям. Не допускати вживання вульгарних слів, а особ­ливо ненормативної лексики та ін., використовувати малі жанри фолькло­ру, які легко сприймаються дітьми і які можуть стати тим добрим засобом, який спонукатиме дитину вслухатися у звуки рідної мови і сприятиме вихо­ванню любові до неї.
Дітей доцільно познайомити з висловами видатних людей про мову, до­бираючи їх відповідно до віку з урахуванням вікових та індивідуальних сприймальних можливостей, збагачувати мовлення образними висловами та порівняннями, розкривати багатство мови, навчити відчувати красу по­етичних рядків про рідне слово.
Виконанню такого важливого завдання допоможе практико-орієнтований посібник "Рідне слово в рідній школі: Методичний посібник. - К.: Вид. Дім "КМ Академія", 1998. -93 с. (Упорядники: Л. Калуська, В. Шумей).

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЄВОГО СПІЛКУВАННЯ

Декілька правил, які варто пам'ятати

• Якщо до тебе звернулись із запитанням, відповідай ввічливо, повним
реченням. Чітко вимовляй слова і звуки, говори досить голосно, щоб усім
було зрозуміло і чути.
• Уважно вислуховуй вказівки старших.
• Вітайся при зустрічі з друзями і знайомими. Слова вітання чи про­щання промовляй доброзичливо і досить чітко, щоб тебе чули, дивлячись
при цьому в очі співрозмовникові.
• Звертайся до дорослих на "Ви".
• Не забувай вибачитися за допущену недоречність у поведінці.
• Дякуй за надану допомогу, увагу, турботу.
• Якщо звертаєшся із запитанням, проханням, вибаченням, не забудь про
слово "будь ласка". Пам'ятай, що не всяке твоє прохання може бути викона­не. Якщо тобі відмовляють, не наполягай, не будь впертим і набридливим.
• Пам'ятай про чарівні слова "будь ласка", "дякую", "прошу", "вибач­
те", "дозвольте", "смачного", слова вітання і прощання тощо.
• Не перебивай розмову дорослих. Якщо тобі терміново треба зверну­тися, то промов: "Вибачте, будь ласка..." і, дочекавшись дозволу, звернись
із проханням.
Під час розмови поводь себе скромно, спокійно, дивися в очі співроз­мовнику, не розмахуй руками.
• Ввічливо розмовляй з усіма рідними, близькими і чужими людьми, з
своїми однолітками.
• Умій помовчати, коли це необхідно.
• Не розмовляй голосно там, де дорослі займаються своїми справами, у
транспорті, на вулиці.
(ЗаЛ. Островською)

гіперактивна дитина

Батькам про гіперактивність дітей

Гіперактивність у дітей — це поєднання симптомів, пов’язаних із надмірною психічною та моторною активністю. Чіткі межі цього синдрому важко провести, але, зазвичай, він діагностуєсться у дітей, що відрізняються імпульсивністю та неуважністю. Такі діти часто відволікаються. Їх легко обрадувати або засмутити. Часто для них характерна агресивність. Внаслідок цих особистих особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на конкретних завданнях.

Причиною гіперактивності може бути і патологія вагітності мами, складні пологи тощо. Цей діагноз ставиться, коли батьки та вчителі скаржаться, що дитина надмірно рухлива, непосидюча та погано себе поводить або ж вчиться, ані на хвилину не може концентрувати свою увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би одночасно підтверджував діагноз гіперактивності. Переважна кількість батьків зазначає. Що початок такої поведінки закладається ще в ранньому віці. Подібний стан супроводжується порушенням сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність поглиблюється.

Найчастіше, за словами психологів, гіперактивність проявляється у дітей в перехідному віці. Останніми роками гіперактивних дітей стало більше. Психологи не виключають, що це є наслідками Чорнобильської катастрофи чи інших екологічних факторів.

Часто педагоги скаржаться батькам на гіперактивність дитини, посилаючись на те, що бачать неслухняного учня лише кілька годин на день, отже, його вихованням мають займатися вдома, Батьки, в свою чергу, вважають, що виховувати таку дитину мають вчителі.

Що ж робити батькам гіперактивної дитини? Психологи радять якомога більше навантажувати її вранці. Варто скласти розпорядок і відповідно до нього давати нащадку чіткі й конкретні завдання. Кращим виходом зайвої енергії для такої дитини може бути фізичне навантаження, зокрема, плавання і біг. На заняттях гіперактивній дитині варто давати конкретні завдання, найдоцільніше — індивідуальні. Також треба вимагати, щоб дитина виконувала завдання до кінця.

Безпорадність дітей — провина батьків. Бажання батьків оточити дитину підвищеною увагою, захистити його навіть за відсутності реальної загрози, утримувати його при собі найчастіше призводить до позбавлення дитини можливості самостійно долати труднощі.

В результаті гіперопіки дитина втрачає здатність до мобілізації своєї енергії, а у важких ситуаціях чекає на допомогу дорослих, перш за все батьків. Явище гіперопіки найчастіше зустрічається в сім’ях, де зростає одна дитина. Підвищена опіка домашніх, особливо старшого покоління, породжує дитячі страхи. Найбільш яскраво вони проявляються в першому класі, особливо якщо дитина не відвідувала дитячий садок, а виховувалась вдома на відміну від дітей, які відвідували дитячий садок. Діти, які виховувались в дитячому садку, краще адаптуються до шкільного життя і самостійного життя в цілому.

Проблема гіперопіки набуває все більшої актуальності в сьогоденні, оскільки більшість молодих сімей в силу важкого фінансового положення можуть дозволити собі лише одну дитину. При цьому батьки, як правило, зайняті зароблянням грошей і не можуть приділяти дитині достатньо уваги. А от бабусі з дідусями в цей час намагаються надолужити втрачене зі своїми дітьми. З появою другої дитини в сім»ї, увага дорослих рівномірно розподіляється на обох дітей, тому прояви гіперопіки менш вірогідні.

Часто, намагаючись вберегти дитину від перевантаження, батьки старших дошкільників та молодших школярів намагаються робити за них завдання, отримані в садочку чи у школі. Результат — дитина не здатна справитись самостійно з завданням в садочку чи у школі.

Підвищена увага з боку дідусів та бабусь, батьків приводить до того, що в колективі така дитина вимагає постійної уваги педагога, а при її відсутності відчуває себе нещасним, не встигає разом з іншими виконувати завдання. Згодом у старшокласників гіперопіка перетворюється на неможливість виконувати вправи самостійно і призводить до інфантильності (дитячості).

Боротися з наслідками гіперопіки можна, поступово привчаючи дитину до самостійності. Якщо ж у дитини є труднощі в спілкуванні, вдома можна влаштовувати рольові ігри за її участю, а також моделювати та обігрувати з нею різноманітні життєві ситуації. Не варто нехтувати і допомогою дитячого психолога.

Яку лінію виховання вибрати?

Проблеми виховання дітей в сім’ї — це вічна, але до цих пір невирішена до кінця тема. Народжуючись в сім’ї, це питання займає розуми вчених — педагогів, психологів, викликаючи суперечки і розбіжності. Побутові баталії переростають в наукові конференції. Строгість чи м’якість? Авторитаризм чи потурання? У прихильників того чи іншого типу виховання брак не спостерігається. А діти продовжують губитися в здогадах — як же все-таки себе вести, щоб бути хорошим в очах батьків, і що ж чекати в наступний момент від цих незрозумілих дорослих? Подивимося, чим можуть допомогти у вирішенні подібних проблем досягнення науки. У педагогіці прийнято виділяти чотири типи виховання дітей: диктат, гіперопіка, невтручання та співробітництво. Кожен з них має свої результати, свої наслідки, коли мова йде про формування особистості дитини. Диктат — це систематичне придушення одними членами сім’ї (головним чином дорослими або подражающими їм старшими дітьми) ініціативи та почуття власної гідності інших його членів. Результатом прихильності батьків подібної педагогічної тактиці частіше за все є розвиток у дитини сильної реакції опору, якщо за характером він схильний до лідерства .. Або підсумком такого виховного процесу виявляється підвищена тривожність, помисливість, схильність до страхів і невпевненість в собі, якщо зерна диктату лягли на грунт ранимою, нестійкою особистості дитини.Гіперопіка — це система відносин у родині, при якій батьки, забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-яких турбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Результат в цьому випадку легко передбачуваний — формується емоційно незріла, примхлива, егоцентрична, вимоглива особистість, непристосована до життя. З іншого боку, гіперопіка може сприяти розвитку іпохондричних тенденцій в дитині. Засмиканий з дитинства надмірною турботою, дитина сама починає відчувати себе безсилим у будь-якій ситуації, що вимагає від нього дії або прийняття рішення. Буває і навпаки, що при переході до підліткового віку, дитина відчуває потребу позбавитися від зайвої опіки, що в підсумку призводить до бунту, яскравих проявів емансипації, і протестної поведінки. Невтручання — це система взаємовідносин у родині, яка будується на визнанні доцільності незалежного існування дорослих і дітей. Дитина наданий сам собі. Батьки, які спираються на цей стиль виховання, вважають, що він сприяє розвитку самостійності, відповідальності, сприяє накопиченню досвіду. Роблячи помилки, дитина змушена сам їх аналізувати і виправляти. Але цей метод грішить ймовірністю розвитку в дитині емоційної відчуженості, в тому числі і від батьків. Недоласканний в дитинстві, не одержав потрібної частки батьківської турботи, така дитина відчуває себе дуже самотнім, недовірливим, часто надмірно підозрілим. Йому важко довірити якусь справу іншим людям. Він все намагається зробити сам. Співробітництво — це спосіб побудови відносин у родині, основним принципом якого стає об’єднання сім’ї загальними цілями і завданнями, спільною діяльністю, взаємною підтримкою у всіх сферах, в тому числі і в емоційній. Відправна точка у вихованні в даному випадку — слово «ми». Дитина має достатньо самостійності, але поруч завжди знаходиться дорослий, готовий вчасно прийти на допомогу, підтримати, розтлумачити, заспокоїти. Членів таких сімей об’єднують спільні цінності, сімейні традиції, спонтанні свята, емоційна потреба один в одному, спільна діяльність. Четвертий тип виховання — «співпрацює» — визнається як найбільш ефективний все більшою кількістю психологів і педагогів. Але на практиці, у звичайних сім’ях, як правило, стикаються різні стилі виховання, створюючи в родині напруженість і несприятливо впливаючи на розвиток дитини. Чому ж так відбувається?

У чому причини батьківських розбіжностей?

Причин виникнення в сім’ї розбіжностей у вихованні дитини може бути безліч. Перш за все виною тому можуть бути відмінності у виховному досвіді батьків, винесеному їм ще з власного дитинства: деякі батьки повністю копіюють ту модель виховання, яка була прийнята в їх сім’ї. Інші, навпаки, будучи незгодними з батьківськими заходами виховання, які застосовувалися до них у дитинстві, намагаються знайти інший шлях по відношенню до власної дитини і вийти за рамки прийнятої в їх родині традиції виховання. Дуже часто таким способом діють батьки, на яких в дитинстві сильно тиснули. Намагаючись компенсувати власні страждання, такі батьки дозволяють своїм дітям занадто багато, тому що виросли в таких батьків діти не знають ні заборон, ні обмежень, що часто призводить до розвитку безвідповідальності і егоїстичності. Іншим серйозним перешкодою до вибору оптимального стилю виховання можуть виступати відмінності в характерах батьків. У той час як педантичний, звертає увагу на дрібниці, схильний впадати в гнів батько вимагає беззаперечного послуху і моментального виконання наказів, більш м’яка за характером мама, навпаки, потурає всім слабостей і примх дитини. Чим небезпечна така ситуація? Вона може вирішитися двояко: або привести до підвищення рівня тривожності у дитини за рахунок постійного напруженого очікування та невизначеності — чи покарають його за цей вчинок або похвалять, або до розвитку хитрості і схильності до маніпулювання: дитина може навчитися грати на цьому розбіжності між матір’ю і батьком . Так, щоразу після сутичок з батьком, він може приходити в сльозах і зі скаргами до матері і випрошувати у неї в якості втішного призу подарунки, солодощі і просто знаки уваги. Мати, погоджуючись у цій ситуації, що «тато поганий», підриває тим самим авторитет батька в очах дитини. Батька такий стан речей злить ще більше, і внутрішньосімейний конфлікт поглиблюється. Чому? Батько, спостерігаючи змова матері з дитиною, відчуває себе непотрібним. До речі, як правило, за маскою подібного «деспота» ховається ранима натура із заниженою самооцінкою, яка потребує уваги і розуміння не менше, ніж дитина. Коріння подібної поведінки дорослого йдуть в бажання вберегти своїх дітей від власних помилок, важких переживань. Перенесли в дитинстві приниження, глузування і невдачі, батьки хочуть бачити своїх дітей сильними, непохитними особистостями і тому виховують своїх дітей в «спартанських» умовах. Не навчені в дитинстві любити, не мають надійної підтримки, вони не знають, що становлення сильної особистості можливо тільки тоді, коли є відчуття, що тебе розуміють і схвалюють близькі тобі люди.

Які можуть бути наслідки розбіжностей для дитини?

виховуємо дошкільника

Розбіжності у вихованні дитини нерідко сигналізують про наявність дисгармонійних відносин між членами сім’ї. У такому випадку дитина виявляється заручником батьківських конфліктів. У підсумку, саме дитині дістається сама неприваблива роль: він змушений обирати, як йому поводитися в спочатку суперечливої ситуації, причому вибирати між матір’ю і батьком, яких він однаково любить. Одна з найважливіших потреб дитини — бути коханим і хорошим в очах близьких йому людей. Як часто діти задають це питання: «Я хороший?» або констатують гордо: «Я — хороший хлопчик!». Для них це дуже важливо, і часто поведінка дітей мотивується якраз цією потребою. Що ж робити дитині, яка хоче бути добрим і для коханої мами, і для улюбленого тата, а тут ще й бабуся з дідусем озброїлися своїми педагогічними принципами? Дитині важко не тільки вибирати лінію поведінки, але і взагалі вибирати між улюбленими їм дорослими. Для нього це практично неможливий вибір, і він змушений хитрувати і підлаштовуватися під кожного в залежності від їх очікувань. Так, вже з дитинства, батьки змушують дитину осягати тонке мистецтво маніпуляції. Дитини, що виховується в суперечливій середовищі, складно виробити свої морально-етичні установки, принципи і переконання, що зовсім не сприяє гармонійному та цілісного розвитку особистості. На тлі такої незгоди в сім’ї у малюка можуть початися різного роду невротичні прояви — страхи, енурез, спалахи агресії. Дитині буває елементарно страшно, коли батьки сваряться з приводу її виховання. Нерідко звинувачення типу «ось, полюбуйся, це все твоє виховання» висловлюються батьками прямо при дитині. Він може подумати, що це він сам винен у їх сварці, і відчують свою провину, приречено зарахувати себе до «поганим» і почати вести себе ще гірше.

Як і де знайти вихід?

Що ж робити батькам, щоб не довести власну дитину до подібного стану? По-перше, ніж вести марні кровопролитні війни, відстоюючи свій стиль виховання, доцільніше звернутися до фахівця, благо психологічна служба в наші дні давно вже не є екзотикою, і допомога сімейного психотерапевта в сучасному світі доступна кожній сім’ї. По-друге, обов’язково переглянути своє ставлення до проблеми виховання. Це не так складно, як здається на перший погляд, адже насправді кожен батько несе в собі унікальний, безцінний досвід виховання дитини. Інтуїтивно батьки відчувають, що потрібно саме їх малюкові і як допомогти йому рости. Але перш ніж вроздріб відпрацьовувати ці способи на дитині, треба всього лише погодити їх один з одним.Часом за суперечками і власної зайвої принциповістю, сім’я забуває про таке просте способі — зібратися разом за великим столом і просто спокійно поговорити. Дати можливість кожному висловити свою думку, не перебиваючи і уважно вислуховуючи позиції один одного. Нехай кожен член сім’ї розповість, яким він хоче бачити майбутнє своєї дитини, і яким способом збирається йому допомогти в цьому, хай кожен прислухається до себе, а потім поділиться з іншими — чи не є уявлення про майбутню долю дитини бажанням змінити власну долю? Якщо це так, тоді знайдіть в собі сили визнати, що дитина — це окрема особистість, яка має право на свій шлях, а не є засобом виправлення помилок батьків. Обговоріть між собою труднощі, з якими ви зіткнулися в дитинстві, допоможіть один одному змінити до них ставлення, і тоді вам не доведеться обтяжувати своїми проблемами вашого малюка. У ході цих бесід корисно обговорювати книги з психології і вихованню дітей, статті з журналів, і намагатися приміряти нові знання до своєї сім’ї — саме всім разом, щоб нові віяння відбувалися зі спільного обговорення, а не тихого одноосібного рішення. Ось кілька основних правил, які не можна порушувати батькам, якщо для них важливіше не власні принципи, а інтереси дитини.

Як нейтралізувати виховний запал бабусь?

Як нейтралізувати виховний запал бабусь

Нерідко провокаторами розбіжностей в сім’ї виявляються бабусі. Спогади про свою батьківської ролі сприймаються ними кілька ідеалізовано, що підштовхує їх до критики своїх дітей — молодих батьків. З іншого боку, їм буває досить складно встигати підлаштуватися під сучасні течії — інтенсивне раннє освіту дітей, інтереси дітей, складно зорієнтуватися в їхніх іграх, складно прийняти, що дитина засинає з електронним щеням «Пучі», а не з традиційним плюшевим зайцем. Звичайно, до думки бабусь необхідно прислухатися. Ні в якому разі не можна не відзначити ту гарячу любов бабусь до онуків, ті теплі почуття, які потім проноситься в серці через усе життя. Але головну роль у вихованні все ж таки повинні грати мама з татом. Саме батьки відповідають за забезпечення всебічного та гармонійного розвитку. На їхніх плечах лежить турбота про розумовий, фізичний, естетичному і моральному вихованні дитини. Якщо вам здається, що позиція бабусі категорично йде врозріз з вашою педагогічної позицією, якщо ви бачите, що після спілкування з бабусею дитина вередує, не слухається, його важко «зібрати», заспокоїти, значить, її дії неефективні і йдуть врозріз з батьківською стратегією виховання , тому швидше шкодять дитині, ніж допомагають. У такому випадку краще по можливості мінімізувати вплив бабусі на дитину. Але зробити це треба делікатно, продумано. Які тут можна запропонувати способи? По-перше, можна послатися на те, що у вас тепер менше роботи, і ви самі можете більше часу приділяти дитині, а бабусю хочете поберегти, тому що цілком можливо, що незабаром вам знадобитися її допомогу. По-друге, в критичному випадку коли сімейний конфлікт з приводу виховання зайшов далеко, необхідний прямий відкрита розмова, але це — крайній захід, яким по можливості краще уникати. У будь-якому випадку, намагайтеся не залучати в якості судді третя особа, наприклад когось з родичів, інакше розбіжності розростуться як сніжний ком, і розібратися в їх тонкощах буде набагато складніше. Краще за все проаналізувати, в яких сферах бабуся дійсно успішно займається дитиною, не вступаючи в суперечність з батьківськими поглядами на виховання, і довірити їй цей фронт, а інші нюанси взяти на себе або доручити комусь ще з родичів.Пам’ятайте, що тільки разом, спільними зусиллями ви зможете виробити найбільш оптимальний стиль виховання маленької людини. Характери членів сім’ї можуть бути як завгодно різними, але об’єднувати їх повинна спільна ідея — любов до дітей, довіру і повагу до людської гідності, дбайливе ставлення до крихкого світу дитинства.

/Files/images/0_1fc9a_7b32da43_L.gif

Батькам про значення дрібної моторики руки .

Розвиток дрібної моторики рук

Рівень розвитку дрібної моторики — один з показників готовності дитини до шкільного навчання, адже рівень розвитку мовлення прямо залежить від ступеня сформованості тонких рухів пальців рук. Зазвичай, якщо рухи пальців розвинені відповідно до віку, то й мовленнєвий розвиток — у межах вікової норми. Якщо ж розвиток рухів пальців відстає, то затримується і розвиток моторної сторони мовлення, хоча загальна моторика при цьому може відповідати нормі. На жаль, не всі батьки знають про таку взаємозалежність, а тому часто втрачають можливість вчасно допомогти дитині уникнути проблем у мовленнєвому розвитку

Багато батьків розуміють необхідність розвитку малюка від на­родження і з великим інтересом займаються з дітьми. Але щоб за­няття були ефективними, а малюк отримував від них задоволення, вони завжди мають бути цікавими, веселими і обов'язково відповіда­ти віку малюка.

Кожному з нас доводилося зустрічати дітей чотирьох — п'яти років, які тримають ложку в кулаці, не вміють правильно тримати пензлик чи олівець, користуватися ножицями, іноді не можуть за­стебнути ґудзики, зашнурувати черевики, зав'язати шарф тощо.

Не секрет, що деяким батькам простіше посадити дитину пе­ред телевізором або за комп'ютер, включивши повнометражний мультфільм або поставивши гру на годинку, щоб дитина не відволі­кала від розмов по телефону з подругою або інших дорослих справ. Лише деякі батьки визнають той факт, що їм важко спокійно чека­ти, поки їхня дитина самостійно зашнурує черевики, застебне всі маленькі ґудзики на сорочці, доїсть кашу тощо. Тому вони купують замість черевиків зі шнурками черевики на липучках, замість сороч­ки — светр на блискавці, самі годують дитину, щоб звільнити час для інших справ. Мало хто з батьків замислюється над тим, що така еко­номія часу позбавляє їхню дитину змоги розвивати рухи пальців рук, а отже, і поліпшувати якість мовлення.

Вплив дрібної моторики на здатність дитини вчитися

Результати досліджень учених, практичний досвід дефекто­логів, логопедів свідчать, що останнім часом у дітей помітно зни­зився рівень розвитку тонких рухів пальців рук і, на жаль, зрос­ла кількість дітей із затримкою мовленнєвого та психічного розвитку. Фахівці встановили, що у більшості дітей із загаль­ним недорозвиненням мовлен­ня пальчики малорухливі, їхні рухи неточні, неузгоджені, нескоординовані. Таким дітям складно переключитися з вико­нання одного руху на інший.

На жаль, про проблеми з координацією рухів і дрібною моторикою у дитини батьки ді­знаються лише у період підго­товки дитини до школи або вже у шкільному віці, коли дитина під час навчання починає відста­вати від однолітків, не встигає за програмою. При цьому наван­таження на дитину значно зпостає, адже, крім засвоєння нової інформації, ще доводиться вчитися утримувати ручку в неслухняних пальцях. Але такі проблеми можна попередити, якщовчасно виявити відставання у розвитку коорди­нації рухів і дрібної моторикиу дитини. При правильно спланованій корекційній роботі можна виправити ситуацію ще у дошкільному віці.

Варто пам'ятати, що мовленнєві області у корі великих півкуль головного мозку формуються під впливом збільшення імпульсів, які інтенсивно йдуть від пальців рук. Дрібна моторика безпосередньо пов'язана з мовленням і позначається не лише на його розвитку, а й сприяє запобіганню та усуненню можливих мовленнєвих порушень. Крім того, безпосередньо впливає на здатність дитини вчитися — що «розумніші» руки, то розумніший малюк.

На думку доктора медичних наук, професора, члена-кореспондента Російської Академії Освіти Маріонілли Кольцової, є всі підста­ви розглядати кисть руки як орган мовлення.

Значення раннього віку для розвитку майбутньої особистості

Руки — інструмент тонкий, і «настроюються» вони протягом тривалого часу. Тому починати роботу з розвитку рухів рук малюка потрібно від народження. Адже дитина і у віці немовляти, і особливо у ранньому віці, має величезний потенціал для формування майбут­ньої особистості, зокрема її інтелектуального розвитку. Саме у ран­ньому віці малюк може багато здобути, але і багато втратити. Слід зауважити, що втрати цього періоду з віком компенсуються важче, а здобутки залишаються на все життя.

Не варто забувати, що саме у перші три роки життя мозок роз­вивається найінтенсивніше: до семи місяців мозок дитини збільшу­ється вдвічі, до півтора року — втричі, а до трьох років становить уже 3/4 маси мозку дорослої людини.

Вправи на розвиток дрібної моторики

Фахівці з російського Науково-дослідного дитячого ортопедич­ного інституту ім. Г. І. Турнера (Санкт-Петербург, м. Пушкін) реко­мендують починати роботу з розвитку моторики рук малюка вже з двохмісячного віку, виконуючи під музику Моцарта чи звуки ма­миної колисковоїтакі вправи:

Ø злегка потягувати кожен пальчик малюка, наче хочете його витягнути — рухи мають бути дуже легкими і ніжними;

Ø виконувати кругові рухи кожним пальчиком окремо, спо­чатку в один, а потім в інший бік;

Ø описувати своїм пальцем коло по долоньці малюка;

Ø описувати коло по долоньці малюка за допомогою легкого пощипування або «поколювання» своїм пальцем;

Ø ніжно плескати долонькою об долоньку, намагаючись їх розкрити.

Пам'ятайте!Краще виконати вправу десять разів по одному разу, ніж повторити десять разів поспіль!

Вправи для найменших

Для розвитку відчуттів і сприйняття малюків, що є основою піз­навальної діяльності, дуже важливо використовуватирізні техніки рухової стимуляції. Дитині у віці до трьох місяців вкладайте у до­лоні маленькі кульки діаметром 3—4 см. Для цього підійдуть різноко­льорові латексні кульки, які продають у зоомагазинах.

Учіть малюкастискати і розтискати пальці.Цю дію гарно сти­мулюють маленькі гумові іграшки-пищалки. А ще можна використо­вувати шматочки поролону, кільця, згорнуті серветки тощо.

Дайте дитині змогу здійснювати якомога більшеобмацуючих рухів руками.Зазвичай увагу малюка привертають предмети різної форми і величини. Для обстеження добирайте предмети, які малюку буде зручно вхопити ручкою. Дитині буде цікавовідчути фактуру різних поверхонь:тканини, дерева, пластмаси тощо. Вкладіть іграш­ку в ручку малюка, поговоріть з ним лагідно, а потім обережно забе­ріть іграшку і знову дайте.

Для того щоброзвивати рухи ніг та координацію рухів,запро­понуйте малюкові поштовхати ніжками барабан, великий надувний м'яч, наповнений рисом тощо. Одягніть на ніжки яскраві шкарпет­ки — дитина намагатиметься «впіймати» ніжки руками. Легенько прив'яжіть тоненькою стрічечкою до ніжки малюка невелику повіт­ряну кульку — вона рухатиметься разом з його ніжкою.

Не забувайте заохочувати будь-яке бажання дитини рухатися. Адже з таких начебто дрібниць і починається ранній розвиток малюка.

Проводьте якнайбільше часу,активно спілкуючисьз ма­люком і заохочуючи його до різних дій.Це принесе радість не лише малюкові, але і вам.

Пізніше навчіть малюка «гладити» м'яку іграшку — цуценят­ко, кошеня, ведмежа тощо. Зауважте, що малюки віддають перевагу м'яким іграшкам, що зображують дитинчат, а не дорослих тварин. А що більше «дитячого» у такій іграшці (велика го­лова, смішні вуха, наївний вираз очей), то більше вона їм подобається. Лялька-малюк також при­йнятніша для маленької дитини: з нею легше ото­тожнити себе, нею можна командувати.

Увага!Граючись з дитиною, не забувайте чергувати в іграх праву і ліву руки.

У 5—6 місяців «причісуйте» голівку малюка його ж руками, по черзі піднімаючи руки і плавно рухаючи долоньками уздовж голови по волоссю спереду назад. Під час виконання цієї вправи пра­цюють м'язи плечового поясу, долоньок, пальців. Учіть дитину показувати, як крапає дощик, стука­ючи пальчиками по твердій поверхні, робити з до­лоньок «чашечку» і пригощати когось, «відкривати ключиком» замочок, складати руки у замок і у щіп­ку. Пам'ятайте, щотренування тонких рухів паль­ціввпливає на розвиток активного мовлення ди­тини більше, ніж тренування загальної моторики.

У цьому самому віці слід починатимасаж кистей рук.Потрібно по черзі легенько масажу­вати кожну фалангу кожного пальця, ніби розми­наючи їх. Проводити масаж доцільно щодня про­тягом 2—3 хвилин.

З огляду на те, що малюк вже може схопити предмет, необхід­но створювати умови, які спонукали б його до цієї дії. Для цього піді­йдуть невеликі деталі будівельного конструктора, латексні м'ячики, яскраві іграшки, розміщені на відстані витягнутої руки від дитини. Хапання потребує складних зорово-рухових координацій. Значення цієї дії для подальшого інтелектуального розвитку дитини дуже вели­ке, аджехапання — перша цілеспрямована дія, яка є обов'зковою умовою розвитку наочно-дійового мислення.

Вправи для дітей другої половини першого року життя

У 6—7 місяців додайте до раніше виконуваних вправ прокочу­вання круговими рухами волоського горіха, латексного голчасто­го м'ячика по долонях малюка протягом 1—2 хвилин. У цьому віці малюку слід пропонувати для маніпуляційтакі предмети, з якими можна діяти обома руками:відкривати, закривати, вкладати один в іншій. Для цього підійдуть різні ємкості з кришками, коробочки від цукерок, бабусині скриньки, мотрійки тощо. Запропонуйте ма­люку іграшки, що сприятимуть відпрацюванню рухів зап'ястка: мобільний телефон, щоб він натискав кнопочки; кермо, щоб кру­тив його, як тато. А ще — забезпечуйте свого малюка м'ячиками для стискання, іграшками, що звучать (бубон, барабанчик, дзвіноч­ки, тріскачки), іграшками-каталками, іграшками, які можна трясти, переміщувати їхні деталі тощо.

У 8—10 місяців активно починайте виконувати з малюкомвпра­ви для пальців рукзі значною амплітудою руху. їх можна супро­воджувати розказуванням потішок, примовок, віршів, веселими жартами, пісеньками. До року малюки ще не можуть виконувати пальчикові вправи самостійно. Тому дорослим слід використовувати такі ігри, як «Коза рогата», «Ладки-ладусі», «Сорока-білобока» тощо. Вони і розважать малюка, і сприятимуть розвитку рухів пальців. Про­говорювати текст потрібно емоційно, змінюючи тембр та швидкість мовлення, виділяючи окремі слова, щоб заохотити дитину до дій.

Познайомте малюка з неваляйкою. Попередньо розглянувши її, запропонуйте показати ротик, носик, оченята. Граючись, продемон­струйте малюкові, як вона вміє розгойдуватися у різні боки, крути­тися на місці (танцювати), не хоче лягати спати. Діти із захопленням маніпулюють з неваляйкою, дослухаючись до звуків, які при цьому виникають.

У цьому віці давайте малюкові гортати дитячі книжки з твер­дими сторінками, м'яти руками паперові серветки, аркуші паперу, носові хусточки, поролонові кульки, губки. Діти дуже люблять ігри з водою. Тож дайте дитині губку і запропонуйте віджимати з неї у ємкість воду, зібрану з іншої ємкості. Або дайте злегка надірвані вами серветки, аркуші паперу — нехай рве. Ви побачите, як це за­няття захоплює малюка, адже йому подобаються і звук, і відчуття, які виникають при виконанні цієї простої, але дуже корисної процедури.

Увага!Книги і журнали рвати не дозволяйте. Поясніть, що вони потрібнідля розглядання картинок, читання.

Навчіть малюказминати відірвані клаптики паперу у грудоч­ки, а потім приклеювати на липкий різноколірний папір. Так можна виготовити об'ємне зображення сніжинки, квітки, листочка, крапе­льок дощу, ягідки, гусені тощо. А ще — зім'яті різнокольорові клап­тики серветок, паперу можназасовувати у пляшкиз-під соку. Це теж цікаве заняття для малюка.

Розвитку тонких рухів пальчиків сприяти­муть нанизані на тоненьку стрічку або шнурок великі ґудзики, кісточки від старих рахівниць, кільця від пірамідки, дерев'яні намистинки, коли малюк їх перебиратиме чипересуватиме вздовж стрічки чи шнурка пальчиками.

Запропонуйте малюковіскладатиґудзики, плоди шипшини, каштана, дуба, волоські горіхи, макаронний, курагу в коробочку, а потімпере­кладатиїх у різні коробочки. Закрийте коробоч­ки і потрясіть ними. Виявляється, звучать вони по-різному! Ваш малюк із захопленням розрізня­тиме ці звуки.

У 10—12 місяців пропонуйте дитинірозбира­ти і збирати пірамідкубез урахування розміру кілець, надягати сушки на стрижень замість кі­лець. У цьому віці починайте вчити дитину трима­ти ложку, чашку, олівець.

Цікаво у роботі з дитиною цього віку мож­на використати решітку для раковини. «Ходіть» пальчиками по решітці для раковини разом з ма­люком. Спочатку можна одним вказівним паль­цем, а потім — вказівним і середнім, як ніжками. «Ходити» можна то пальчиками однієї, то іншої, а потім і пальчиками обох рук одночасно. Іншим разом розкладіть з дитиною родзинки, боби, квасолю в отвори з ди­тиною решітки. Давайте їй олівець, хай обводить квадратні віконця. Щоб зацікавити малюка, запропонуйте намалювати будинок, у яко­му ви з малюком живете. Зафарбуйте жовтим кольором ті віконця, де мами прийшли вже додому і ввімкнули світло, а синім ті, де малята ще гуляють з мамами на вулиці. Виходить чудовий будинок у вечірній час.

Учіть малюкамалювати долонькою, пальчикомточки, корот­кі і довгі лінії на розносі, на дно якого прикріплений скотчем аркуш кольорового паперу, а поверх насипана тонким шаром манна крупа або дрібний пісок. Можна на дно прикріпити картинку, на якій зо­бражено тварину або птаха, а коли малюк знайде її, обіграти.

Приблизно через місяць після того, як ваш малюк навчився хо­дити, починайте учити його малювати. На думку гігієністів маленьким художникам краще малювати стоячи, ніж сидячи, на великих арку­шах паперу — ватмані, шпалерах, що залишилися від ремонту тощо.

Розвиток моторики у дітей раннього віку

Одним з улюблених занять дітей раннього віку є образотвор­ча діяльність. Кожна дитина любить і по-своєму вміє малювати. Ді­тей раннього віку слід вчити малювати широким пензлем товщиною в палець, восковими олівцями, кольоровою крейдою. Дуже зручни­ми є тригранні олівці у дерев'яному корпусі діаметром близько одно­го сантиметра з м'яким товстим грифелем, які однорічному малюку легко утримувати у руці трьома пальцями. Такі олівці не скочуються зі столу, у них не так швидко ламається грифель, що важливо, оскіль­ки у цьому віці діти малюють, сильно натискаючи на олівець. Користуючись цими олівцями, діти швидко навчаться правильно утриму­вати їх у пальцях, що важливо для розвитку дрібної моторики рук.

Ефективностимулює розвиток дрібної моторики й ліплен­ня.Пропонуйте дітям для ліплення глину, солоне тісто, спеціаль­ну масу для моделювання, яка не лише має м'яку, пластичну кон­систенцію, а й безпечна для малюка у випадку, якщо він вирішить спробувати її на смак. Маса для моделювання необхідна не тіль­ки для однорічних скульпторів, а й для старших дітей, які відста­ють у розвитку. Вчіть дітей сплющувати долонькою або кулачком шматочок тіста (масу для моделювання), відщипувати по малень­кому шматочку від великого шматка. Маленький скульптор буде у захваті, якщо знайде там захований вами невеликий предмет. Заохочуйте дитину перекладати зліплену невелику кульку з руч­ки в ручку, складати шматочки у тарілочки, натискати пальчика­ми на зліплені мамою кульки — млинці, ґудзики (дірочки можна зро­бити олівчиком), надавлювати на ковбаску з одного боку (ложечка), розминати невеликі шматочки, запускати рученята у приготовле­не мамою тісто для пиріжків. Це принесе радість малюкові і одно­часно ознайомить його з властивостями нових для нього матеріалів. Для дитини раннього віку це не лише заняття, що розвиває тактиль­ну чутливість, фантазію, а й ефективне тренування для пальчиків.

Надавлюйте пальчиками на злегка просушений консервований горошок, м'яку кукурудзу, родзинки, виклавши їх у ряд, по колу, ха­отично або силуетом знайомого малюкові предмета (віконце, соне­чко, лопатка, будиночок тощо).

Майструйте намисто,нанизуючи на тонкий пружний дріт—неслухняний шнурок не дуже-то підходить — з широким отвором макаронний, кісточки від рахівниць, розрізані на частини викорис­тані фломастери, картонні силуети тварин, яких потім можна «пока­тати на каруселі», покручуючи дріт.

Просівайте змішані борошно і горох, манку і рис через сито. Ховайте у манку або борошно ґудзик, намистину, камінчик, іграш­ку з кіндер-сюрпризу, а просіявши все це через сито, радійте разом з малюком його знахідці. Вчіть малюкашукати заховані дрібні пред­мети у різних крупах, насипаних у невелику, але високу ємкість. Можна використовувати як сухі крупи, так і зволожені водою. Це гарна вправа для розвитку тактильної чутливості. Та й маленький ар­хеолог із задоволенням буде займатися такими «розкопками».

Цікаво можна організувати ігри дітей з короткими кольоровими шнурками:

Ø засовуйте їх у пляшки з широким і вузьким горлечком;

Ø складайте, тримаючи за кінчики, у коробки;

Ø знаходьте потрібного вам кольору шнурок у купі шнурків;

Ø протягуйте шнурок через коробочку з-під кіндер-сюрпри­зу, попередньо зав'язавши на кінцях вузлики.

Жодного малюка не залишать байдужим такі заняття.

Розкручуйте і закручуйтепробки,вкладайтерізноколірні пластикові стаканчики один в один,переливайте водув різний по­суд, переносьте ложкою, маленькою пластмасовою чашкою тощо. Виловлюйте з води руками, ложкою, ситечком порожні і наповнені коробочки від кіндер-сюрпризів, коркові пробки, м'ячики для гри у пінг-понг, діставайте з дна посудини варені перепелині яйця, ла­тексні м'ячики.

Продовжуйте робити дітяммасаж пальців.Деякі фахівці радять використовувати для цього плетені різнокольорові кільця із дроту. Прокочуючи таке кільце вгору-вниз по пальцю, діти роблять рівно­мірний масаж пальців рук. Для мовленнєвої зони руки (зона від до­лоні до ліктя з тильної і бічної сторони) можна також використовува­ти кільце, але більшого розміру.

Діти раннього віку вже з інтересом грають урольові ігри.Тож укладайте лялечку спати в колясочку і возіть по кімнаті, наспівуючи колискову. Погодуйте ляльок, попередньо давши завдання малюкові розсортувати у тарілочки невелику кількість змішаних плодів шип­шини і волоських горіхів, родзинок і кураги, бобів і квасолі, різних за формою макаронних виробів, вибрати білу квасолю з суміші різ­нобарвної. Вчіть малюкапо-різному брати предмети:пінцетним за­хопленням, пучкою, великим і середнім пальцями тощо. Ці корисні вправи дуже привабливі для малюка.

Годувати ляльок також можна по-різному. Можна спочатку го­дувати одну ляльку, вибираючи частування лише для неї, а потім — іншу. А можна — чергувати: то одній ляльці у тарілочку класти їжу, то інший. Адже малюк — гостинний господар.

А ще малюку цікаво буде погодувати не звичайну ляльку, а зро­блену з пластикової пляшки. Для цього зробіть дірочку для рота, намалюйте або наклейте ніс та очі. Зверху одягніть на пляшку ма­леньку шапочку — так саморобна іграшка стане більше схожою на ляльку. «Рот» обклейте скотчем, щоб малюк не поранився, коли годуватиме ляльку. Годувати мож­на всім, що є на кухні. Головне, щоб частуваня було відповідного роз­міру. Готуючи для улюблених ігра­шок, навчіть малюка солити страви, беручи дрібку «солі» (сіль, борош­но, цукор, пісочок, манка) і рухаючи пальчиками, потроху висипати. Це чудовий масаж пучок пальців.

Використовуйте в іграх з дітьми різні пальчикові ігри.

Ускладнені вправи для розвитку дрібної моторики

Уже в три — чотири роки можна дати дитині прищіпки, різнокольорові великі скріпки, але обов'язково під вашим контр­олем. Спочатку малюк вчиться лише знімати прикріплені вами скріпки, прищіпки, а потім вже і прикріплювати їх самостійно, адже такі дії потребують досить розвиненої координації рухів і сили. Скріпки і прищіпки можна прикріплювати до краю короб­ки з-під цукерок, а можна до будь-якої фігури, вирізаної зі щіль­ного пакувального картону. Так можна зробити гаряче і тепле сонечко (жовте і червоне кола з картону), веселе і сумне личка (біле і синє кола з картону), новорічну ялинку з іграшками, дере­во з листочками, рибку, їжачка, бабку, метелика, зелену травичку, святковий торт зі свічками тощо.

Перебираючи крупу і горох, сортуючи квасолю за кольором, ґудзики за величиною або за кількістю дірочок у них, розкладаючи у тарілки різні за формою макаронні вироби, за величиною камін­ці, каштани, жолуді, листочки,нанизуючи на тонкий шнурок ґудзи­ки, макарони, намистинки, сушки,кісточки від старих рахівниць або з'єднуючи різноколірні скріпки у ланцюжок,роблячи намис­то для мами, малюк буде розвиватися у мовленнєвому відношенні швидше і краще, ніж діти, мами яких недостатньо приділяли уваги тренуванню тонких рухів пальців рук. Подібнетренування в ігровій формідає змогу прискорити дозрівання мовленнєвих зон кори го­ловного мозку на 2—2,5 місяці, а це для дитини не малий срок.

Систематичні тренування дрібних рухів кисті руки опосеред­ковановпливють і на розвиток мислення, уваги, пам'ятімалюка. Те, що малюкові вдалося зробити за допомогою власних пальчиків, є для нього найбільшим досягненням, що приносить задоволення, дає енергію.

Не забувайтехвалити малюка!Захоплюйтесь його здібностями!

Але не перетворюйте успіхи малюка на привід продемонструвати перед знайомими його надзвичайні здібності. Любіть малюка за всі його досягнення і попри невдачі. І не забувайте народну мудрість: «Дитятко — що тісто: як замісив, так і виросло».

Кiлькiсть переглядiв: 328

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.