МОЖЛИВІ ФОРМИ ЗДОБУТТЯ ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Прийняття Верховною Радою України Закону “Про дошкільну освіту” та підписання його Президентом дає новий імпульс розвитку дошкільної освіти. Стаття 4 Закону звучить так: “Дошкільна освіта є обов’язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні”. Цим законодавчо визнано самоцінність дошкільного віку як надзвичайно важливого і неповторного періоду в розвитку особистості.

На батьків (стаття 9) або осіб, які їх замінюють, покладено відповідальність перед суспільством та державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їхнього життя, здоров’я, людської гідності. І ще: “сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти” (стаття 8)

Дитина може здобути дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:

· у дошкільних навчальних закладах, незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;

· у сім’ї;

· за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, котрі мають відповідну вищу освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти та фізичний стан здоров’я яких дозволяє виконувати обов’язки педагога.

Враховуючи, що нині близько 60% дошкільників з різних причин не відвідують дошкільні навчальні заклади, а переважна більшість батьків потребують спеціальної методичної, діагностичної допомоги для здійснення виховних функцій (особливо в підготовці дітей до школи) на державному рівні планується якнайшвидше врегулювати таке важливе питання сьогодення, як пошук ефективних організаційних підходів до впровадження нових форм здобуття дітьми дошкільної освіти, зокрема запровадження соціально-педагогічного патронату сім’ї. Реалізувати це складне завдання можна спільними зусиллями як управлінців, так і практиків.

В Україні варіативні організаційні форми роботи з дітьми, які не відвідують дошкільні заклади, тільки починають складатися. Для збереження системи дошкільного виховання конче потрібно шукати нові, економічно доцільні форми організації дошкільної освіти. І це не тільки реально, а й перспективно, тому що з’явиться можливість економити бюджетні кошти, зменшити оплату батьків за послуги дошкільних закладів, котрі стануть доступними для широких верств населення.

Як відомо, Міністерством освіти і науки України вже дано певні орієнтири щодо варіативних організаційних форм роботи з дітьми, які не відвідують дошкільні заклади. Ці орієнтири та наявний практичний досвід дають можливість визначити найбільш ефективні нові форми організації дошкільної освіти:

· групи короткотривалого перебування дітей;

· центри розвитку дітей.

Варіативні форми роботи з дітьми, як правило, передбачають перебування дітей в таких групах і центрах неповний робочий день, а харчування забезпечують батьки.

Створення груп короткотривалого перебування дітей – форма роботи порівняно нова, тільки входить в практику дошкільної освіти, тому вона не досить вивчена і розроблена. Практичних працівників цікавлять всі аспекти її діяльності: організаційні, методичні, фінансові. Спробуємо назвати можливі варіанти груп короткотривалого перебування.

Групи підготовки старших дошкільників до навчання в школі створюються в дошкільному закладі, при загальноосвітній школі, вдома. Навчання може здійснюватися протягом року, з першого січня, з середини травня, увесь червень. Як показує практика, в групах, які ведуть учителі, робота зводиться до навчання дітей читання, рахунку, підготовки руки до письма. Дошкільники позбавлені ігор, спілкування з однолітками. Одне заняття на тиждень не забезпечує достатнього педагогічного впливу спеціаліста.

У групі, яка працює вдома з педагогом, діти перебувають у колі однолітків, що забезпечує найбільш ефективні умови для їхнього розвитку, соціалізації.

Є ще й така форма, як індивідуальна допомога дитині вдома. Здається, що і максимальні умови створені для здійснення особистісно-орієнтованого підходу до дитини, проте знову ж таки, відсутні важливі фактори виховання і розвитку дошкільника – спілкування з однолітками та гра.

Таким чином, в роботі з неорганізованими дітьми найбільш доцільно створювати групи короткотривалого перебування при дитячому навчальному закладі.

Там, де немає дошкільних навчальних закладів, групи створюються при школах (за умов щоденних занять по 2-3 години під керівництвом дошкільного педагога) і вдома у педагога.

Роботу дошкільного навчального закладу з дітьми, не охопленими дошкільною освітою, можна організовувати по-різному. Скажімо, створювати групи короткотривалого перебування дітей, яких включати до складу недоукомплектованих груп. Вони братимуть участь у іграх, буватимуть на заняттях та прогулянках, а перед обідом батьки будуть забирати їх додому. За таких умов у дитини має бути оформлена медична картка. Подекуди можуть бути групи, куди дошкільники приходитимуть лише на заняття.

У дошкільних навчальних закладах можуть створюватися і такі групи:

· прогулянкові – тут має бути організований повноцінний догляд, ігри, прогулянки на свіжому повітрі без спеціальної навчальної діяльності;

· консультативні – відвідування дітьми окремих занять з логопедом, психологом, іншими фахівцями (залежно від потреб);

· сезонні – створюються на базі вже існуючих ДНЗ, функціонують від 1 до 8 календарних місяців на рік. Вони є закладами суспільного виховання дітей від 2 до 6 років і здійснюють догляд за ними, виховання та оздоровлення;

· “особлива дитина” (5-9 років) з індивідуальним режимом;

· неповного вихідного дня;

· інтенсивного розвитку (для підготовки до вступу в гімназію, ліцей);

· підвищеної індивідуальної уваги (з низьким рівнем шкільної зрілості);

· сімейні;

· гувернерські;

· різновікові, в яких братики і сестрички, сусіди, друзі перебуватимуть разом.

Крім того, можуть організовуватися ігрові групи для вивчення комп’ютера, студії, гуртки тощо.

Таким чином, переважна більшість груп короткотривалого перебування створюється з метою полегшення адаптаційного періоду в першому класі школи дітей, які не відвідували ДНЗ. Але можуть комплектуватися такі групи й з іншою метою, залежно від потреб батьків.

Нові форми навчання і виховання дітей жодною мірою не слід розглядати як альтернативу чинним. Переважну більшість батьків влаштовує режим роботи дошкільних закладів – повний чи цілодобовий, тож руйнувати систему дошкільної освіти, що склалася, не варто. Існуючі заклади повинні подбати про організацію нових форм охоплення малюків з сімей мікрорайону.

Для створення групи короткотривалого перебування дітей колективу слід глибоко проаналізувати матеріальну і кадрову бази, якість освітнього процесу, оцінити свої можливості. Потрібно вивчити соціальну ситуацію в мікрорайоні, виявити кількість дітей у віці від 2 до 6 років, що не відвідують дошкільні навчальні заклади, зацікавленість батьків у групах короткотривалого перебування, їхню готовність платити за додаткові послуги. Родини, в яких діти виховуються вдома, потребують особливої уваги. Тому важливо зібрати інформацію про такі сім’ї, проаналізувати причини відмови від послуг дошкільного закладу. Створюючи альтернативні форми залучення дітей до дошкільної освіти, варто враховувати потреби батьків як з високим рівнем доходів, так і малозабезпечених. Щоб сприяти активності батьків, важливо прорекламувати свій дошкільний заклад.

Законом “Про дошкільну освіту” України законодавчо закріплені різні типи дошкільних навчальних закладів (стаття 12) і серед них – центри розвитку дитини. Ці типи навчального закладу передбачені з огляду на те, що саме життя показує доцільність виходу частини дитячих садків за межі своїх традиційних функцій та обов’язків. Центри активно залучають до співпраці родини, громадськість, інші навчальні установи. Вони відрізнятимуться від традиційного дошкільного закладу й роботою з дітьми, оскільки опікуються, в першу чергу, тими, хто з певних причин не відвідує дитячий навчальний заклад.

Центром, створеним на базі ДНЗ, можуть бути охоплені діти, які після хвороби потребують доліковування та реабілітації. У переважній більшості дитячих садків, що сьогодні функціонують, наявні фізіотерапевтичні, масажні кабінети, у багатьох є басейни, тож малеча зможе там доліковуватись. Батьки завдяки цьому не братимуть листків непрацездатності, які негативно впливають на їхню роботу (її, на жаль, можна втратити). Дитині ж буде на користь перебування між однолітками оздоровчі процедури, ігри на свіжому повітрі.

До центру розвитку дитини можна запрошувати дітей, які відвідують інші заклади. Центр обирає певний напрямок роботи – фізкультурно-оздоровчий, естетичний, гуманітарний, але має змінну кількість груп. У його складі можуть бути дошкільний заклад як такий і довільна кількість дібраних додаткових груп. Або ж він може функціонувати за сьогоднішньою моделлю позашкільного закладу, здійснюючи суто гурткову роботу, й охоплювати як дошкільнят, так і школярів.

В Україні зроблено лише перші кроки щодо організації центрів розвитку дитини. школи і центри раннього розвитку дітей дошкільного віку

· центри консультативної, методичної, діагностичної допомоги батькам;

· центри дитячої і юнацької творчості;

· медико-психолого-педагогічні центри допомоги сім’ям, які виховують дітей удома;

· мікроцентри соціально-педагогічної підтримки сім’ї дитини

Центри розвитку дитини можуть існувати як самостійний заклад, маючи матеріальну і кадрову базу, або ж відкриваються при освітніх установах: дитячих садках, загальноосвітніх школах, закладах додаткової освіти. Найкраще такі центри “приживаються” саме на базі закладів додаткової освіти, що обумовлено суттю цього виду освіти, як особистісно-зорієнтованого, розвивального.

Центри раннього розвитку здатні задовольнити цілий ряд соціальних потреб:

· компенсувати загальний особистісний розвиток дітей, які не відвідують дошкільні заклади;

· вирівнювати адаптаційні можливості майбутніх першокласників;

· забезпечувати підготовку дошкільників до навчання в освітніх закладах підвищеного типу (ліцеї, гімназії).

Центр раннього розвитку дітей дошкільного віку може здійснювати комплексну підготовку до школи подаємо орієнтовну розвивальну програму…

Розвивальна програма включає ігри, вправи, спрямовані:

· на більш глибоке усвідомлення і оцінку дитиною своїх особистісних якостей, мотивів діяльності, на саморегуляцію своєї поведінки;

· на розвиток інтелектуальної сфери дитини (мислення, увага, пам’ять, уява);

· на розвиток мови і фонематичного слуху;

· на розвиток комунікативних здібностей.

Особливо цікавий досвід здійснення морального виховання, котрий передбачає діагностику рівня особистісного розвитку, використання системи методичних прийомів, діагностику результатів навчання і виховання. Важливо застерегти від тенденції перетворення подібних центрів в освітні заклади, де переважає навчальний процес, а освітні цінності домінують над виховними.

Важливо, коли в цій роботі беруть участь всі спеціалісти ДНЗ (вихователі, логопеди, інструктор з фізкультури, психолог). Відповідно до графіка вони надають дітям і батькам, що живуть у мікрорайоні дитячого садка, такі послуги:

· консультації педагогів, логопедів, психолога з питань, які цікавлять батьків;

· заняття для дітей в групах однолітків з усіх розділів програми;

· індивідуальні заняття з логопедом;

· розвивальні заняття з психологом;

· лікувальний, зміцнюючий масаж та інші види медичного обслуговування.

Робота повинна розпочинатися із зустрічі з психологом, котрий проводить бесіду з дитиною, а батькам пропонує відповісти на ряд запитань і заповнити анкету. На основі результатів бесіди, тестів, анкетування планується подальша робота центру і батьків з розвитку (у випадку необхідності – корекції) дитини.

Отже, центр розвитку дитини може існувати як самостійний заклад або ж відкривається при освітніх установах. Організації його передує вивчення соціальної ситуації в мікрорайоні, створення умов для проведення освітньої роботи. Основне його призначення – надання діагностичної, методичної та консультативної допомоги сім’ям, що виховують дітей дошкільного віку удома.

Рішення про відкриття центру приймається адміністрацією району, міста.

За останній час наповненість груп дітей шестирічного віку в дошкільних навчальних закладах міст збільшилася. Це свідчить про зацікавленість батьків у якісній підготовці дітей до школи. І все ж ще значна кількість дітей-п’ятирічок, особливо у сільській місцевості, залишаються поза дошкільними закладами.

Групи короткотривалого перебування, як одна з економічно вигідних для батьків та держави і ефективних у педагогічному відношенні сучасних форм дошкільної освіти, є перспективними.

Центри розвитку дитини, крім надання допомоги сім’ям в підготовці дітей до школи, все більше зосереджуються на проблемі раннього розвитку дітей – одній з найактуальніших в теорії і практиці сьогоднішньої педагогічної науки.

Положення про мікроцентр соціально-педагогічної підтримки сім’ї та дитини

І. Загальні положення

· Мікроцентри є структурним підрозділом медико-психолого-педагогічного центру міськво. Основне їхнє призначення – надання діагностичної, методичної та консультативної допомоги сім’ям, які виховують дітей дошкільного віку вдома.

· Мікроцентри створюються на базі освітніх установ. Всі види освітніх послуг діти і їхні батьки отримують безкоштовно.

· Мікроцентр не є юридичною особою, його правові питання вирішує освітня установа, на базі котрої він відкритий.

· У своїй діяльності мікроцентр реалізує такі завдання: створення умов для розвитку дітей дошкільного віку, які не відвідують ДНЗ; психолого-педагогічна просвіта сімей, що виховують дітей удома.

· Мікроцентр працює за планом, погодженим із адміністрацією освітньої установи і затвердженим медико-психолого-педагогічним центром міськво.

· Соціальний педагог мікроцентру веде всю необхідну документацію.

· Наповнюваність групи при обслуговуванні в мікроцентрі і вдома – 20 дітей (від 3 до 7 років) і 10 дітей (від 3 до 7 років).

· Контроль за діяльністю мікроцентру здійснює медико-психолого-педагогічний центр міськво.

II. Основні принципи діяльності мікроцентру:

· принцип особистісно-орієнтованого підходу в роботі з дітьми і сім’ями, опора на дані соціально-педагогічної діагностики;

· принцип розвитку;

· принцип відкритої системи, використання виховних можливостей соціуму;

· принцип співробітництва сімей;

· принцип професійної взаємодії (спільна робота з психологами, педагогами, дефектологами, лікарями).

III. Зміст і основні форми роботи.

1. Педагоги мікроцентрів відповідно до покладених на них обов’язків:

· виявляють у мікрорайоні (селі) континґент дітей, які потребують допомоги (від народження до 6 років);

· створюють умови для проведення освітньої роботи (включаючи дітей раннього віку), використовують різні форми (вдома у дитини, вдома у педагога, в мікроцентрі);

· здійснюють аналіз сімейного виховання, рівня розвитку дитини і на його основі організовують роботу з сім’єю.

2. Основні напрями діяльності мікроцентрів – це робота:

· з сім’єю (особлива увага приділяється молодим сім’ям);

· з дітьми дошкільного віку;

· з навколишнім соціумом.

3. Заняття в мікроцентрі проводяться щоденно, час перебування – 3-4 години (в залежності від бажання дитини і батьків).

ВАЖЛИВІСТЬ ЗДОБУТТЯ ДИТИНОЮ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Значення дошкільної освіти для розвитку дитини не слід недооцінювати. Завдяки знанням, які діти отримують в дошкільних закладах, вдома чи індивідуально навчаючись з педагогом, в них формуються основи соціальної адаптації, потреба у реалізації творчих здібностей, позитивне ставлення до праці, правильна система цінностей. Держава повинна дбати про те, щоб дошкільна освіта була доступною та безкоштовною для дітей, забезпечувати необхідні умови для розвитку та функціонування системи дошкільної освіти, визначити обов'язки та права учасників навчально-виховного процесу, дбати про оновлення матеріально-технічної та науково-методичної бази дошкільних закладів, сприяти розвитку індивідуальних якостей кожної дитини, вдосконалювати систему дошкільної освіти шляхом інноваційного розвитку. В закладах дошкільної освіти повинні дбати про здоров'я кожної дитини та створювати умови для його покращення, педагоги повинні завжди шукати нові методи навчання та виховання, а також співпрацювати з батьками. Дошкільна освіта допомагає дитині різнобічно розвиватись відповідно до її потреб, задатків, фізичних та психічних особливостей. Це важлива складова в системі освіти України, завдяки якій діти навчаються шанувати культуру України та інших народів, поважати свою родину, усвідомлювати свою значимість та розвивати творчі здібності, а також діти здобувають певні базові наукові знання, що готує їх в подальшому до продовження освіти.

Обов'язковість здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти

wym-1645092903551

РОЛЬ СІМ’Ї У ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ

З перших днів свого життя дитина починає поступово всотувати в себе навички вживання у світ і виживання у ньому, опановувати соціальний досвід (соціалізується). Макрокосм цього світу на перших порах зведений до середовища сім'ї, яка передусім несе відповідальність за виховання дитини. Глибинний зміст, масштаб і сила цієї відповідальності обумовлені соціальним статусом сім'ї.

З часом дитина розширює сферу своєї взаємодії зі світом, на неї спрямовують свої впливи різноманітні соціальні інститути, які доповнюють, урізноманітнюють виховні зусилля сім'ї. На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом, покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних закладів. Гармонійна взаємодія їх із сім'єю є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності. І все-таки найвища відповідальність за виховання дітей у цій взаємодії належить сім'ї.

Виховна функція сім'ї

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін.

Сім'я— мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виокремлюють такі провідні її функції:

— виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім'ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління;

— господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім'ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров'я, організацію відпочинку;

— емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті;

— функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості;

— функція формування досвіду соціального життя. У сім'ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил;

— сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті.

Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей.

У сучасній сім'ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім'я. Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

Особливості виховної функції сім'ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:

1. Становлення, розвиток, вихованнядитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім'я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

2. Здійснення виховного впливу сім'ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім'я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім'ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім'ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.

3. Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з'явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред'являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім'я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.

У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.

Форми роботи дошкільного закладу із сім'єю

Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей. Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), на яких обговорюються проблеми життєдіяльності групи і дитячого садка; зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).

Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного виховання.

Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості й риси.

Часто педагоги свої міркування ілюструють магнітофонними записами розмов з дошкільниками, відеофрагментами про різні види діяльності (дидактична, театралізована гра, праця, зображувальна), фотографіями дітей, виставками їхніх робіт.

Актуалізації уваги батьків до проблем виховання дошкільників сприяють доручення їм виступити з конкретного питання на батьківських зборах; «домашні завдання» на спостережливість; участь батьків у роботі гуртків, проведенні ігор, занять, екскурсій з дітьми; допомога у проведенні рольових і ділових ігор.

Значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники дошкільного закладу. Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні дискусійного клубу).

Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім'ї, інших родичів, які мають стосунок до виховання дитини, а також налагодити дружні стосунки з іншими сім'ями, які небайдуже ставляться до розвитку і виховання своїх дітей.

1. Сім'я зобов'язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім'ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

2. Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі.

3. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров'я, людської гідності.

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Держава забезпечує соціальний захист, підтримку дітей дошкільного віку, особливо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, а також дітей із малозабезпечених та багатодітних сімей.

2. Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, гарантовано право на збереження родинних стосунків, утримання у державних і комунальних закладах дошкільної освіти за рахунок держави, а також на захист їх особистих, майнових і житлових прав згідно із законодавством України.

3. Грудним дітям та дітям другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, а також грудним дітям та дітям раннього віку, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за рахунок держави гарантується забезпечення дитячим харчуванням у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

4. Дітям з особливими освітніми потребами гарантовано право на:

відвідування державних і комунальних закладів дошкільної освіти з гнучким режимом роботи та їх утримання у цих закладах за рахунок держави;

отримання психолого-педагогічної допомоги в інклюзивно-ресурсних центрах, що діють відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

5. Діти з особливими освітніми потребами забезпечуються засобами пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, а також іншими засобами індивідуальної корекції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ПРАВА ДИТИНИ У СФЕРІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України, Законом України "Про освіту" (wym-1645093097545), Законом "Про дошкільну освіту" (wym-1645093135912) та іншими нормативно-правовими актами.

2. Дитина має гарантоване державою право на:

- безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти;

- безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;

- захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров'ю, моральному та духовному розвитку;

- безоплатне медичне обслуговування у закладах дошкільної освіти;

{Абзац п'ятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2145-VIII від 05.09.2017}

- захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров'ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;

- здоровий спосіб життя;

- діти з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку та/або сенсорними та фізичними порушеннями, мають право на першочергове зарахування до закладів дошкільної освіти.

{Частину другу статті 28 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом№ 2541-VIII від 06.09.2018}

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПАТРОНАТ

Термін «патронат» буквально означає «захист», «опіку», «допомогу».

У контексті дошкільного виховання під соціально-педагогічним патронатом сім’ї мають на увазі систему заходів на допомогу в адаптації сім’ї до суспільних вимог. Його здійснення передбачене статтею 11 Закону України «Про дошкільну освіту».

Соціально-педагогічний патронат спрямований на роботу з дошкільниками, не охопленими дошкільною освітою. Така форма роботи дає можливість залучити до безкоштовної освіти більшу кількість дошкільників, інтегрувати в колектив дітей, в яких не сформовані соціальні компетенції. Часто це діти, які:

- мають психофізичні порушення, що перешкоджають адаптації та комунікації з однолітками;

- потрапили в складні життєві обставини (алкогольна залежність батьків, дитяча бездоглядність та інше).

Також соціально-педагогічний патронат провадять із категорією дітей, що не можуть відвідувати дошкільний заклад в зв’язку з віддаленістю домівки від закладу та фізичною неспроможністю батьків водити чи підвозити дитину

Основні завдання:

- Організація цілеспрямованої фахової допомоги сім’ї у розв’язанні її психолого-педагогічних та соціальних проблем.

- Формування соціально-педагогічної компетенції сім’ї шляхом набуття їїчленами соціально-педагогічних знань і навичок, достатніх для реалізації завдань повсякденного життя.

- Забезпечення всебічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно доїї задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб, формування в неї моральних норм істворення умов для її соціалізації.

- Надання допомоги сім’ї у створенні умов для забезпечення різнобічного розвитку дитини, забезпечення змістовного дозвілля дітей у соціальному середовищі.

- Включення батьків і дітей у процес соціалізації, спрямований на досягнення успіхів у конкретних життєвих ситуаціях, вміння орієнтуватися у суспільних відносинах, здатність приймати, розуміти і поважати інших.

- Надання комплексної психолого-педагогічної, корекційно-розвивальної допомоги дітям дошкільного віку, які потребують корекції фізичного та(або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації.

- Допомога у створенні доцільних психолого-педагогічних умов виховання дитини відповідно до її віку, індивідуальних особливостей та потреб своєчасного і всебічного розвитку тощо.

Основні принципи

- Гуманізм, що вимагає ставлення до дитини як до цінності, визнання її права на вільний розвиток та реалізацію своїх природних здібностей.

- Особистісно орієнтований підхід у роботі з дітьми та сім’ями, врахування типу сім’ї, сімейного середовища та його виховного потенціалу.

- Активність, що передбачає розвиток у дітей самостійності, творчого ставлення до різних видів діяльності, формування у них критичності, самокритичності, здатності приймати рішення й відповідати за їх наслідки.

- Природовідповідність, що ставить перед педагогом завдання створити сприятливі умови для природного та поступового розвитку особистості дитини.

- Наступність і неперервність, що передбачають використання поперед­нього досвіду дитини на всіх етапах її розвитку, збалансованість із наступним етапом, поступове ускладнення та урізноманітнення змісту і напрямів освітнього процесу/

Реалізація освітніх послуг під час патронату

Після визначення дітей, які потребують патронату, добирають місце та форми його здійснення.

Зазвичай соціально-педагогічний патронат провадять:

- у домашніх умовах

- на базі дошкільного навчального закладу.

Також імовірна робота, що має консультативний характер та форму залучення дітей і батьків до масових заходів у соціальних, психологічних центрах, сільських клубах, сільрадах, позашкільних закладах тощо.

Особливості патронату вдома (за місцем проживання):

· формується умовна «група» за принципом територіальної близькості до дошкільного закладу;

· патронат дітей відбувається за відвідування дітей удома;

· група складається з дітей різного віку кількістю до 15 осіб;

· найбільшого значення набуває консультативна робота, надання батькам методичних рекомендацій:

- під час консультацій педагог має ознайомити батьків з наступними питаннями:

– організація продуктивної творчої діяльності дитини вдома;

– організація оптимального рухового режиму для дитини;

– створення розвивального середовища в дитячій кімнаті.

Особливості патронату на базі ЗДО

Існує дві можливості залучити дитину до освітнього процесу на базі закладу:

· включити її в групу короткотривалого перебування;

· частково інтегрувати в звичайну групу.

Особливості перебування дитини в групі короткотривалого перебування:

- наповнюваність групи до 10 осіб;

- група працює щоденно або два-три рази на тиждень;

- може організовуватися в форматі прогулянкової групи, гуртка, групи вихідного дня тощо - перебування в групи короткотривале в часі, до 4 год./день;

- дитяча діяльність організовується вранці, в період найвищої працездатності (з 9 до 13 год.) або після денного сну (з 15 до 18 год.);

- група може працювати протягом навчального року або тимчасово (не менше 3 міс.).

Особливості часткової інтеграції дітей у звичайні групи:

- дітей зараховують до списку звичайної групи;

- відвідування 2-3 рази/тиждень;

- режим розробляють індивідуально залежно від психофізичних та адаптаційних можливостей дитини;

- режим узгоджують із батьками, можуть коригувати.

Особливості проведення занять при частковій інтеграції:

- заняття залишаються провідною формою організації роботи для дітей, які частково інтегруються;

- можуть здійснюватися індивідуально вихователем та іншими спеціалістами (психологом, логопедом) або шляхом залучення дитини в роботу групи, підгрупи;

- зміст занять визначається програмними вимогами для певного вікового етапу;

- програма занять може складатися за тематичним або сюжетним принципом, може бути вибудована на основі лише ігор тощо;

- у середньому в розкладі можуть передбачати 2-3 заняття/день залежно від віку дитини заняття тривають від 15 хв. (для трирічних дітей) до 30 хв. (для п’ятирічних);

- перерви, тривалістю 10-15 хв., мають бути насиченими фізичними вправами, рухливими іграми.

Домашніх завдань дітям, звісно, не завдають. Проте в умовах соціально-педагогічного патронату педагоги можуть рекомендувати батькам певний зміст та прийоми роботи для опрацювання вдома.

Психолого-педагогічні та фізіологічні особливості дітей дошкільного віку

Характеристика дошкільного дитинства Дошкільне дитинство є періодом первісного складання особистості, розвитку особистісних механізмів поведінки. За А. Н. Леонтьєву, особистісне становлення в цьому віці пов'язано, насамперед, з розвитком супідрядності або ієрархії мотивів. Діяльність дитини, як правило, збуджується і спрямовується вже не відокремленими мотивами, які змінюються або вступають в конфлікт між собою, а певним соподчинением мотивів. Якщо зв'язок між мотивами і результатом дії зрозуміла дитині, то він ще до початку дії передбачає значення майбутнього продукту і емоційно налаштовується на процес його виготовлення. Примітно, що емоції можуть з'являтися до виконання дії у формі емоційного передбачення. Відділення дитини від дорослого до кінця раннього віку призводить до нових відносин між ними і до нової ситуації розвитку дитини. Спілкування з дорослим набуває внеситуативное характер і здійснюється у двох різних формах - внеситуативно-пізнавальної і внеситуативно-особистісної. У свідомості дитини з'являється образ ідеального дорослого, який стає прикладом для його поведінки і опосередковує його дії. Протиріччя соціальної ситуації дитини-дошкільника якраз і полягає в розриві між його прагненням «бути, як дорослий» і неможливістю це прагнення реалізувати на ділі. Єдиною діяльністю, яка дозволяє вирішити це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Спілкування дошкільників з однолітками У дошкільному віці в житті дитини все більше місце починають займати інші діти. Приблизно до 4 років одноліток є більш віддається перевага партнером по спілкуванню, ніж дорослий. Спілкування з дорослим відрізняє ряд специфічних особливостей, серед яких: • багатство і різноманітність комунікативних дій; • надзвичайна емоційна насиченість; • нестандартність та нерегламентованість; • переважання ініціативних дій над відповідними; • невелика чутливість до впливів однолітка. Розвиток спілкування з однолітками в дошкільному віці проходить ряд етапів. На першому етапі (2-4 роки) одноліток є партнером по емоційно-практичному взаємодії, «невидимим дзеркалом», в якому дитина бачить, в основному, себе. На другому етапі (4-6 років) виникає потреба в ситуативно-діловому співробітництві з однолітком; змістом спілкування стає спільна ігрова діяльність; паралельно виникає потреба у визнанні та повазі однолітка. На третьому етапі (6-7 років) спілкування з однолітками набуває рис Внеситуативно; складаються стійкі виборчі переваги. До 6 років дитина починає сприймати і себе та іншого як цілісну особистість, несвідомих до окремим якостям, завдяки чому стає можливим особистісне ставлення до однолітка. Криза шести років Кінець дошкільного віку знаменується кризою. До цього часу відбуваються різкі зміни на фізичному рівні: швидке зростання в довжину, зміна пропорцій тіла, ломка координації рухів, поява перших постійних зубів. Однак головні зміни полягають не в зміні зовнішнього вигляду дитини, а в зміні його поведінки. Зовнішніми проявами цієї кризи є манерничанье, кривляння, демонстративні форми поведінки. Дитина стає важковиховуваних, перестає слідувати звичним нормам поведінки. За цими симптомами, стоїть втрата безпосередності. Вигадливе, штучне, натягнуте поведінку 6-7-річної дитини, яка впадає в очі і здається дуже дивним, якраз і є одним з найбільш очевидних проявів втрати безпосередності. Механізм цього явища полягає в тому, що між переживанням і вчинком «вклинюється» інтелектуальний момент - дитина хоче щось показати своєю поведінкою, придумує новий образ, хоче зобразити те, чого немає насправді.

РУХОВИЙ РЕЖИМ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Основною системою фізичного виховання дошкільних навчальних закладах залишається руховий режим, як сукупність поєднуваних і послідовно використовуваних залежно від віку дітей, місця в режимі дня, сезону тощо.

В межах активного рухового режиму, щоденний обсяг рухової активності рекомендований для дітей молодшого дошкільного віку становить 3-4 години, для старших дошкільників – 4-5 годин.

Ефективність фізичного виховання забезпечується комплексним застосуванням традиційних засобів фізичного виховання. Це, зокрема, фізичні вправи, оздоровчі сили природи (повітря, сонце, вода), гігієнічні чинники (режим харчування, занять і відпочинку, гігієна одягу, взуття, обладнання тощо).

Сукупність організаційних форм роботи, обов’язкових для впровадження в освітній процес, становлять заняття з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, фізкультхвилинки, загартовуючи процедури); різні форми організації рухової активності у повсякденні (заняття фізичними вправами на прогулянках, фізкультурні свята і розваги, дитячий туризм, рухливі ігри, самостійна рухова діяльність, дні та тижні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання).

Фізкультурні заняття є пріоритетними у процесі систематичного, послідовного формування, закріплення і вдосконалення основних рухових умінь і навичок у дітей розвитку їхніх фізичних якостей. Проводяться вони в усіх вікових групах, переважно в першій половині дня – з усією групою або підгрупами дітей. Встановлена тривалість фізичних занять в межах: для дітей 3-го року життя – 10-15 хв., для дітей 4-го року життя – 15-20 хв., для дітей 5-го року життя – 20-25 хв., для дітей 6-го року життя – 25-30 хв. Такі заняття проводяться двічі на тиждень за загальним розкладом занять у приміщенні або на майданчику і тричі на тиждень під час прогулянок у першій половині дня протягом усього року. Тривалість фізкультурних занять на прогулянках така сама, як і занять у залі, але за холодної днини може продовжуватися на 5 хвилин. Варіативність проведення визначається різними чинниками.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО УМОВ ОСЕРЕДКІВ ЗДОБУТТЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка.

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.

5. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:

· і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;

· і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;

· і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;

· і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація– це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Рекомендації для батьків:

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;

· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;

· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;

· Наблизити домашній режим до садкового;

· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;

· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;

· Не залишати дитину на цілий день у групі;

· Гуляти на майданчику після відвідування садка;

· Давати із собою улюблені іграшки;

· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

· Зустрічати дитину з посмішкою;

· Розповідати якомога більше позитивного про садок;

· Підтримувати самостійність дитини вдома.

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ, ЯКІ ВІДДАЮТЬ ДИТИНУ ДО ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

1. Готуючись до відвідування дитячого садка, докладно розкажіть дитині, як удень вона буде перебувати в дитсадку, а ввечері ви бу­дете її забирати і вдома разом займатися цікавими справами.

2. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові про те, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість у тому, що він потрібен батькам!

3. Навчайте дитину всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії.

4. Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів, по­думайте про те, чи хотілось би вам щодня перебувати поряд з ними. Якщо відповідь «так», впевнено віддавайте свою дитину під опіку цих педагогів.

5. Домовтеся з вихователем про те, що певний час будете відвіду­вати ДНЗ разом із дитиною, проте дослухайтесь і до його рекомен­дацій щодо цього.

6. Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому маленьку іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни іграшку до себе, — і я одразу про тебе подумаю». Ілюзія управління батьками дуже важлива для малюка — вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію

7. Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

8. Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї складнощі, а також повідомлення про її досягнення та здобутки.

9. Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та дбайливий режим дня. Бережіть нервову систему дитини !

10. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою!

11. Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна впоратись, якщо її вирішувати, а не відкладати !

Адаптаційний період

Абсолютно всі діти будь- якого віку, потрапляючи в дитячий сад, переживають так званий адаптаційний період. Природно, чим дитина старша, тим цей період коротший і легший. У будь-якому випадку 2 місяці - це мінімальний термін адаптації дітей до дитячого садка. Насправді адаптаційний період триває, як правило, від 2 місяців до півроку. Для того щоб він пройшов найбільш благополучно, і надалі дитина могла без шкоди для себе відвідувати дитячий сад, рекомендуємо вам такий режим відвідувань дитячого саду на адаптаційний період.

Почати потрібно з відвідин дитячого саду протягом двох тижнів на 1-1,5 години. Якщо два тижні дитина успішно проходила в дитячий садок, наступні два тижні можна водити її на 2-3 години, підключивши або сніданок, або обід, в залежності від того, що більше збігається з його індивідуальним режимом.

Перший раз відвести дитину в дитячий садок бажано в четвер. Два дні - четвер, п'ятниця - це якраз та необхідна кількість часу, для того щоб дитина могла зрозуміти, куди його привели. І за наступні суботу, неділю осмислити нову інформацію і враження. Понеділок-вівторок дитина відвідує дитячий садок в тому ж режимі, що і четвер-п'ятницю. Якщо Ви відчуваєте, що дитина не справляється, залиште малюка в середу вдома, відпочити.

Якщо у Вас є можливість, водити дитину в дитячий сад на півдня (до денного сну), потрібно не менше, ніж два місяці. Якщо все гаразд, дитина не хворіє і охоче ходить в дитячий садок, можна до кінця другого-третього місяця спробувати залишити його на денний сон.

Коли Ви це зробите перший раз, прийти за дитиною до дитячого садка потрібно до того, як він прокинеться. Зробити це необхідно для того, щоб прокинувшись, одягнувшись, малюк відразу зміг Вас побачити, так як в цьому віці діти плутають денний і нічний сон. Прокинувшись в дитячому саду, вони не пам'ятають, не розуміють, коли їх сюди привели, і відповідно не знають, коли за ними прийдуть.

Свій переляк вони ніяк не можуть сформулювати. Максимум, в чому він може виражатися, це в нейтральному питанні вихователю: коли за мною прийде мама. У відповідь на своє запитання дитина отримає спокійну відповідь: "Увечері" або "Після прогулянки", що знову мало інформативно для малюка. Малюк стає дуже слухняним, ходить поруч з вихователем, виконує всі його прохання. В результаті, коли за дитиною приходить мама, від вихователя вона отримує тільки позитивну інформацію: спав чудово, вів себе прекрасно, був моїм найкращим помічником. На наступний день мама може бути сильно здивована відмови дитини йти в дитячий сад. Або: в дитячий сад піду, але на сон не залишуся. Або - у дуже слухняних і поступливих дітей - йдуть у дитячий сад, але під час сну з усіх сил не сплять. В результаті засипають за 15-20 хвилин до підйому ...

Приходити за дитиною відразу після сну потрібно протягом 1-2 тижнів. Якщо ви прийшли за дитиною після сну, він сказав, що хоче ще разом з усіма грати або йти гуляти, значить, у вас є ще 2-3 години вільного часу. Ви прощаєтесь з дитиною і йдете з дитячого садка. Якщо він не хоче відпускати Вас, значить, Ви разом з нею йдете додому. Якщо на наступний день дитина не відмовляється йти в дитячий сад, але просить вас не залишати його спати, залишаєте його знову на півдня, а через деякий час за згодою дитини повторюєте спробу.

Навіть якщо адаптаційний період проходить гладко, дитина з задоволенням ходить в дитячий сад, не захворює протягом 2-3 тижнів, це не означає, що дитячий сад не є навантаженням. Велика кількість нової інформації, нових умов, навіть якщо вони приймаються малюком позитивно, - це все одно важко. Тому відвідування дитячого саду протягом перших двох місяців має відбуватися в індивідуальному режимі.

Найкраще, якщо збільшення часу, проведеного дитиною в дитячому садку, буде йти слідом за бажаннями дитини. "Мамо, ну коли ж я залишуся разом з усіма на обід?", "Не забирай мене після обіду, я хочу спати разом з усіма". Буде правильним, якщо Ви поясните дитині, що протягом двох тижнів ви будете ходити на півдня, а потім разом з усіма він залишиться спати.

Якщо в якийсь момент Ви бачите ознаки дезадаптації або дитина відмовляється ходити в дитячий сад, потрібно знижувати навантаження або звертатися до фахівців (невролог, психолог, психоневролог).

Діти старше 3-4 років

Все вищесказане стосується й дітям більш старшого віку, але так як у них більш розвинені довільна поведінка і осмислення ситуації, все проходить швидше, і терміни індивідуального адаптаційного режиму дитячого садка скорочуються виходячи з індивідуальних особливостей дитини. Тут слід зазначити, що у дітей з нормальним рівнем сформованості довільної поведінки після 3,5 років, як правило, не виникає яскраво негативною поведінкової реакції на відвідування дитячого садка, навіть в тому випадку, якщо ходити в дитячий садок їм не подобається. Але це не означає, що батьки не повинні уважно стежити за психологічним станом дитини. Слухняні, компромісні, інтелектуально розвинені діти дуже часто ніяк не демонструють своє ставлення до дитячого садка. Однак тривожність дітей з хорошим і високим інтелектуальним розвитком, відвідують дитячий садок, завжди підвищена, навіть якщо не має яскраво виражених проявів. Якщо дитина старше 3-4 років після правильно проведеного адаптаційного періоду не звикає до дитячого садка, це серйозний привід звернутися до фахівця.

Ми розповімо про те, яка поведінка дитини, яка відвідує дитячий садок, має насторожити батьків, а також дамо кілька практичних порад.

Ознаки дезадаптації:

Сон. Це перше, на чому може позначитися емоційна і психологічне перевантаження дитини, яка відвідує дитячий сад. Дитина може почати прокидатися серед ночі, плакати, не прокидаючись, говорити уві сні. Може змінитися ритуал відходження до сну: Із спокійного і самостійного може стати тривалим, що вимагає присутності батьків, з примхами перед сном і нетиповою для дитини поведінкою. Зміна сну - це один з перших ознак, який з'являється в результаті психологічного перевантаження при відвідуванні дитячого саду.

Поведінка дитини до і після дитячого саду. Якщо Ви все зробили правильно, і дитина пішла в дитячий садок легко і з задоволенням, на другий чи третій тиждень ситуація може змінитися. Дитина може почати вередувати з ранку і говорити, що він не хоче йти в дитячий садок, аргументуючи це тим, що він не виспався, погано себе почуває, хоче сьогодні залишитися вдома. Точно так само поведінка після дитячого садка повинно бути вами ретельно проаналізована. Гіперактивність, агресивність, примхливість, нетипова для дитини, або, навпаки, апатія, пасивність, сонливість, небажання займатися раніше цікавили речами повинні насторожити.

У дітей, які навіть в домашніх умовах мали проблеми з їжею, дезадаптація до дитячого саду дуже часто виражається в небажанні їсти в дитячому садку. Боязнь прийти в дитячий сад до сніданку, залишитися там на обід, негативна реакція малюка на запах їжі в дитячому саду - це результат загального стресу, який дитина переживає в адаптаційний період. Якщо не звернути на це увагу вчасно, стрес від небажання є в дитячому садку можна довести до блювотної реакції на їжу, пропоновану в дитячому садку, або до дискінезії жовчовивідних шляхів.

Одною з неяскравих, але дуже важливою ознакою дезадаптації є зміна погляду і міміки дитини, її постави і манери рухатися. Не варто думати, що це минеться само собою.

Часті респіраторні захворювання та загострення хронічних захворювань - один з найпоширеніших ознак того, що навантаження при відвідуванні дитиною дитячого саду йому не під силу.

Позитивна реакція на дитячий сад

Позитивною реакцією на дитячий садок або сприятливим адаптаційним періодом можна вважати відсутність всіх перерахованих вище ознак - як поведінкових, так і фізіологічних. Як приклад: Ваш малюк прийшов з дитячого саду з гарним настроєм і з порога сказав Вам, що він вже великий, що тепер він все буде робити сам - сам роздягнеться, сам поставить акуратно свої черевички, сам піде мити руки, а коли сяде за стіл, скаже , що зараз він Вам покаже, як їдять дорослі діти.

БЕЗБАР’ЄРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ДЛЯ ВСІХ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

На офіційному порталі Уряду оприлюднено розпорядження КМУ від 14 квітня 2021 р. № 366-р "Про схвалення Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року" (wym-1645093671162). Документ розроблено у межах ініціативи Першої леді Олени Зеленської та на виконання відповідного указу Президента України.

Метоюстратегіїє створення безперешкодного середовища для всіх груп населення, забезпечення рівних можливостей кожній людині реалізовувати свої права, отримувати послуги на рівні з іншими шляхом інтегрування фізичної, інформаційної, цифрової, соціальної та громадянської, економічної та освітньої безбар’єрності до всіх сфер державної політики.

Наразі МОН працює над напрямом освітньої безбар’єрності. Визначено три основні цілі цього напряму:

· можливість дорослих, молоді та дітей використовувати всі види та форми освіти;

· задоволення особливих освітніх потреб всіх учасників освітнього процесу;

· створення інклюзивного освітнього середовища.

Для досягнення стратегічної цілі "Можливість дорослих, молоді та дітей використовувати всі види та форми освіти" визначено завдання щодо розвитку освіти дорослих. Зокрема, з-поміж них: систематизація процесів надання послуг, популяризація центрів надання освітніх послуг та забезпечення умов для фінансування за форматом "гроші ходять за людиною"; створення умов для розвитку національних та міжнародних обмінів, форумів та конференцій для студентів університетів третього віку; забезпечення умов для підготовки андрагогів.

Також завдання щодо розвитку та підтримки інших форм освіти. А саме:

· забезпечення закладів дошкільної освіти методичними, діагностичними та матеріально-технічним засобами для створення та функціонування інклюзивного середовища;

· забезпечення підвищення рівня якості надання освітніх послуг в спеціальних закладах загальної середньої освіти або спеціальних класах (групах) закладів освіти зі створенням умов для здобуття учнями (вихованцями) з особливими освітніми потребами освіти в освітньому середовищі, наближеному до місця їх проживання;

· популяризація та підтримка впровадження сімейних форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

· забезпечення умов громадського сектору для організації навчання, яке не забезпечується інституційною освітою, шляхом популяризації, проведення конкурсів та форумів;

· розвиток та підтримка кваліфікаційних центрів, що визнають результати здобуття освіти за неформальною освітою, зокрема у надавачів освітніх послуг з громадського сектору;

· розвиток та підтримка впровадження дуальної освіти шляхом реалізації спільних проєктів освітніх закладів та бізнесу;

· створення умов для дистанційного навчання у всіх освітніх закладах тощо.

Для досягнення стратегічної цілі "Задоволення особливих освітніх потреб всіх учасників освітнього процесу" передбачено підвищення кваліфікації учасників освітнього процесу та створення безбар’єрних умов під час здобуття освіти. Зокрема – підвищення мотивації до навчання фахівців за професіями "асистент вчителя", "асистент учня", створення умов для навчання батьків дітей з особливими освітніми потребами, бібліотечного фонду спеціальної літератури, адаптованої для осіб з порушеннями зору, слуху, ментальними порушеннями та забезпечення харчової безбар’єрності у всіх закладах освіти шляхом запровадження моніторингу харчових потреб та популяризації здорового харчування.

З-поміж завдань цілі "Створення інклюзивного освітнього середовища" визначено наступні:

· розроблення критеріїв та запровадження моніторингу доступності та комфорту закладів освіти;

· розроблення та затвердження стандарту структурування освітнього середовища для осіб з порушенням інтелектуального розвитку;

· забезпечення доступності всієї інфраструктури освітніх середовищ (гуртожитки, центри дозвілля, бібліотеки, архіви, актові зали тощо);

· створення умов для забезпечення високого рівня залученості батьків та опікунів до освітнього процесу шляхом пріоритизації відповідних проєктів на конкурсах проєктів для закладів освіти;

· розроблення та впровадження державної системи раннього втручання;

· запровадження в Україні Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та інтегрування її в систему освіти як сучасне підґрунтя для планування індивідуальних освітніх траєкторій;

· розроблення та впровадження державної системи раннього втручання;

· запровадження в Україні Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та інтегрування її в систему освіти як сучасне підґрунтя для планування індивідуальних освітніх траєкторій.

Очікуваними результатами реалізації стратегії у напрямі освітньої безбар’єрності для кожної людини є створені рівні можливості та вільний доступ до освіти, зокрема освіти протягом життя та здобуття іншої професії, підвищення кваліфікації та опанування додаткових компетентностей.

Як записати дитину до дитячого садочка

wym-1645094217726

Реєстрація до закладу дошкільної освіти (відео урок)

wym-1645094287113

Електронна реєстрація дітей для зарахування в заклади дошкільної освіти м. Запоріжжя

wym-1645094424693

Кiлькiсть переглядiв: 39